Василий Бережной: Подарунок телепата (на украинском языке)

А Сергiй Антонович то запитаннями, то мимохiть кинутим зауваженням пiдводив бесiду до головного: треба виробити в собi рiшучiсть, силу волi, тодi не будеш спотикатись на рiвному. В шаховiй грi часто складаються такi ситуацiї, що один смiливий хiд може вирiшити долю партiї.

- Я розумiю... - Сергiйко то зчiплював, то розчiплював пальцi, - але... важко якось вирiшити...

- Як на тому роздорiжжi, - усмiхнувся Сергiй Антонович. - Пiдеш лiворуч - натрапиш на змiя, пiдеш праворуч - здибаєшся ще з якимось монстром...

- Та вiн ось як пiдросте... - почала Соломiя Олексiївна, але Сергiйко запально перебив:

- Наче я маленький... Я вже вищий за вас!

- Ну, добре, добре, - усмiхнулась мама, - я мала на увазi життєвий досвiд.

- Який ще там досвiд? Аби говорити...

Сергiй Антонович по-змовницькому пiдморгнув до Соломiї Олексiївни:

- Такi юнаки, як Сергiйко, тепер усе знають... Це такий народ, що... Але характер виробляти треба. Згоден?

- Та згоден, але...

Сергiй Антонович вийняв з бокової кишенi масивну ручку, зроблену з якогось сизого металу. Вона була набагато бiльша вiд звичайних. Верхня частина її ребриста - тонкi стрiли летять угору. Такої Сергiйко ще не бачив.

- Я дослiджую психiчнi явища, - сказав Сергiй Антонович, пiднявши металеву дивовижу над столом. - У верхнiй частинi цiєї ручки вмiщено бiорезонатор - це якраз те, що потрiбно тобi, особливо у важкi моменти. Вiзьми, це тобi подарунок вiд мене.

- Дякую!

Сергiйко, не стримуючи радостi, почав розглядати ручку, клацав спусковим механiзмом, кнопка якого втоплювалась збоку посерединi.

- Звичайно, цiлковитої гарантiї нема, - провадив далi Сергiй Антонович, - але чотири партiї з п'яти - виграєш. Звiсна рiч, при умовi, що ти пiдвищуватимеш свою майстернiсть. Цей прилад нiчого тобi не пiдкаже, це не комп'ютер. Вiн тiльки пiдсилює процес думання.

Сергiйко прискалив око:

- А ви ж ось програли...

- Я не тримав її в руках, вона була в кишенi.

- Ну, то перевiрте, - порадила Соломiя Олексiївна.

- Давайте? - Сергiйко почав похапцем розставляти фiгури, немов боячись, що Сергiй Антонович не згодиться. Але той погодився, узяв ручку, i вони почали. Помiтивши похибки партнера у дебютi, Сергiйко подумав: "Усе, тепер нiякий бiорезонатор не допоможе". Вiн володiв iнiцiативою, поступово нарощував позицiйну перевагу. Зав'язався складний вузол, i Сергiй Антонович надовго замислився. Його пальцi - то великий, то вказiвний, погладжували ручку, вертiли її на всi боки. У тишi кiмнати вiдчувалося напруження, навiть Соломiя Олексiївна невiдривно дивилася на шахiвницю. А Сергiйко аж подих затамував - бачив два можливi ходи, i кожен вигiдний для нього. "Ану ж, ану ж, чи допоможе бiорезонатор, - билася думка в радiсному передчуттi. - Якщо вiн так..." Але Сергiй Антонович пiшов зовсiм не так, цiлком несподiвано. Юний шахiст похолов: якщо прийняти жертву ферзя - матує кiнь, а не прийняти - матує той таки ферзь.

- Ну, що ж... - хлопець похнюпився. - Здав. Але це ж випадок.

Вражена Соломiя Олексiївна порадила зiграти ще. I знову Сергiй Антонович, який тримав ручку, перемiг.

- Ану тепер ти, Сергiйку, вiзьми бiорезонатор! - не могла вгамуватись Соломiя Олексiївна. - Цiкаво, як вiн подiє в твоїх руках...

Сергiйко виграв. Тепер у нього сумнiву не було: пристрiй дiяв ефективно.

- Отже, смiливо користуйся нею, - сказав Сергiй Антонович, - нiчого недозволеного тут нема. Це не комп'ютер, який розраховує ходи, не збудник. Бiорезонатор лише допомагає зосередитись, зiбратися з думками. Записуй ходи i не випускай її з рук.

- Чудовий подарунок, правда? - усмiхнулася Соломiя Олексiївна.

Сергiйко насупив брови, демонструючи стриманiсть. Авжеж, хiба вiн хлопчисько, чи що?

2

Прес-конференцiя, на якiй Сергiй Антонович зробив повiдомлення про телепатичнi дослiдження, вiдбувалась у невеличкому iнститутському залi, отож, стоячи за кафедрою, вiн бачив кожне обличчя. Одне - овальне з бистрими очима, що так i вп'ялися в нього, - здалося йому знайомим. У своєму докладному виступi вчений торкнувся всiх аспектiв проблеми, i запитань було небагато. Кiлька разiв хльоснули по очах тоненькi блискавки блiцiв, професор на закiнчення подякував за увагу i, склавши свої папери в теку, зiйшов з помосту. Жiночка з овальним обличчям рушила йому назустрiч. Звичайно, вiн одразу впiзнав Ольгу Дем'яненко. Олю, Олечку, по-студентському Пончик. Вона й зараз була округла, опецькувата i так само скалила зуби.

- Здрастуй, Оленько! - Сергiй Антонович щиро потиснув її пухкеньку руку. - А я дивлюся: ти чи не ти?

- Я, Сергiєчку, дорогий, власною персоною! Бач, помiняла скальпель на перо, працюю в медичному журналi, i коли почула, що ти... Грандiозно, Сергiєчку, епохальне вiдкриття!