Станіслав Лем - Голос Неба

Ці й подальші події описувано безліч разів, — але в перекрученому вигляді. Вчені, які розуміли мотиви нашої поведінки, або сприяли нам особисто, як— хоч би Белойн, зображували усе так, ніби ми діяли за вимогами методики, прийнятої у Проекті, чи, принаймні, зовсім не думаючи про якесь приховування результатів. Натомість бульварна преса, завдяки матеріалам, наданим їй нашим «другом» Вільгельмом Іні, змальовувала мене й Дональда зрадниками й агентами розвідок, наприклад, як у відомій серії репортажів Джека Слейєра «Конспірація у MAVO». Тим, що увесь цей галас не поставив нас як безчесних махінаторів перед каральним ареопагом відповідної комісії Конгресу, ми завдячуємо прихильним до нас офіційним версіям, закулісній підтримці Раша й, нарешті, тому, що коли ця справа набула громадського розголосу, вона була вже не актуальна.

Щоправда, я не уникнув неприємних розмов із деякими політиками, яким повторював одне й те саме: усі сучасні антагонізми я вважаю минущими у тому ж розумінні, в якому минущими були держави Александра Великого чи Наполеона. Будь-яку світову кризу можна обмірковувати, послуговуючися стратегічними термінами, доти, доки наслідком її стає наша потенційна загибель як біологічного виду. Коли йдеться про інтереси збереження виду, вибір мусить бути зроблений автоматично, а посилання на дух американського патріотизму й демократії чи якісь іще втрачають усякий сенс Хто обстоює протилежну позицію, той для мене не хто інший, як потенційний ліквідатор людства. Критичний момент всередині Проекту минув, але неодмінно будуть інші кризи. Технологічний розвиток порушує рівновагу нашого світу, і ніщо нас не врятує, якщо ми не зробимо практичних висновків із розуміння такого стану речей.

Довгожданий сенатор нарешті з’явився разом із своїм почтом і був прийнятий з належними йому почестями, причому він виявився людиною тактовною, бо не заходив з нами у балачки, подібні до переговорів білих людей з дикунами. Перед новим бюджетним роком для Белойна дуже важливо було якомога прихильніше настроїти сенатора до роботи і здобутків Проекту, і оскільки він щиро вірив у власний дипломатичний талант, то намагався сам повністю заволодіти увагою Макмагона. Той, однак, спритно ухилився і запросив на розмову мене. Як я пізніше зрозумів, у Вашінгтоні серед утаємничених мене вже вважали «лідером опозиції», і сенатор прагнув довідатись, яка моя «votum separatum», [44]а я, обідаючи з ним, навіть гадки про це не мав. Белойн, меткіший у сфері ділових інтриг, весь час намагався дати мені відповідні настанови, але між нами сидів сенатор, тож він тільки подавав мені знаки, строячи міни, які мали бути промовистими, обережними й нагадувальними водночас. Він не встиг заздалегідь проінструктувати мене і під час обіду хотів виправити ситуацію; коли ми встали з-за столу і Белойн хотів був до мене підійти, Макмагон сердечно мене обійняв і повів до своїх апартаментів.

Він почастував мене дуже добрим «Мартелем», — напевно, привіз із собою, бо в ресторані нашого готелю я цього коньяка не бачив, передав мені вітання від наших спільних знайомих, досить дотепно пожартував з того приводу, що не може скористатися тими моїми працями, які мене прославили, і несподівано, наче між іншим, запитав, чи розшифровано код, чи ні. Тут я його й розкусив.

Розмова відбувалася віч-на-віч, бо всьому сенаторовому почту показували тим часом ту частину лабораторій, яку ми називали «вітриною».

— І так, і ні, — відповів я. — Чи змогли б ви встановити контакт з дворічною дитиною? Звісно, змогли б, якщо ви зумисне звертаєтеся до неї, але що зрозуміє дитина з вашої доповіді про бюджет у сенаті?

— Нічого, — відказав Макмагон. — Але чому ви сказали «і так, і ні», коли є тільки «ні»?

— Бо щось ми все-таки знаємо. Ви ж бачили наші «експонати»…

— Я чув про ваш доказ. Ви довели, що «лист» є описом якогось об’єкту, чи не так? Ота ваша Жаб’яча Ікра становить, таким чином, частину цього об’єкту, — я не помиляюся?

— Сенаторе, — сказав я, — прошу не ображатися на мене, якщо те, що я говоритиму, прозвучить не досить ясно. Але цьому вже не зарадиш. Профанові видається найнезрозумілішим в нашій роботі — чи то пак, у безуспішності наших зусиль аж до цього часу — те, що ми частково ніби й розгадали код, а потім зайшли в глухий кут, хоча фахівці-шифрувальники твердять — коли шифр розгадати частково, далі вже робота йтиме як по маслу. Правда ж?

Він тільки кивнув; я бачив, що він слухає мене уважно.