Станіслав Лем - Голос Неба

— Якщо підходити найбільш узагальнено, існують два відомі нам різновиди мов. Це звичайні мови, якими послуговуються люди, і, крім того, — мови, не створені людьми. Такою мовою, наприклад, організм промовляє до організму; я кажу про так званий генетичний код. Він не є різновидом звичайної мови, бо не тільки передає інформацію про будову організму, а й може цю інформацію сам перетворити у такий організм. Отже, генетичний код перебуває поза межами будь-якої культури. Щоб зрозуміти природну людську мову, конче треба ознайомитись хоч трохи і з культурою людей. Натомість, аби зрозуміти генетичний код, знання будь-яких особливостей культури непотрібне. Для цього досить відповідних знань з галузі фізики, хімії і т. д.

— Отже, те, що вам частково вдалося розгадати шифр, свідчить — «лист» написано мовою, подібною до «мови» передачі спадковості?

— Якби так було, ми не мали б особливого клопоту. Насправді все не так просто, реальність, як завжди, складніша. Різниця між «культурною» й «позакультурною» мовою, на жаль, не абсолютна. Віра в її абсолютний характер — одна з тих ілюзій, яких нам найважче позбутися. Моє математичне доведення, про яке ви згадали, свідчить лише — «лист» не написаний мовою, котра належить до тієї самої категорії, що й мова, якою ми зараз послуговуємося. А з того, що, крім генетичного коду і звичайної людської мови, ми ніяких інших не знаємо, ще не випливає, що їх нема. Я припускаю — ці «інші мови» існують і однією з них і написано «лист».

— І яка ж вона, та «інша мова»?

— Я можу пояснити вам це лише в найзагальніших рисах. Говорячи спрощено, організми в процесі еволюції можуть «порозумітися», «вимовляючи» певні «фрази», які є генотипами, а відповідниками «слів» є хромосоми. Але коли вчений демонструє структурну схему генотипу, то перед вами вже не «позакультурний» код, бо спадкову інформацію перекладено на мову символів, скажімо, хімічних. Отже, — перейдемо одразу до суті справи, — ви вже здогадуєтеся, що «позакультурна» мова — це, приблизно, щось на кшталт «речі в собі» Канта. Не можна осягнути ані того коду, ані тої речі. Те, що має культурне походження, й те, що походить «від природи» чи від «світу як такого», у своєму довільному вияві є сумішшю двох складників. У мові династії Меровінгів чи мові політичних гасел республіканської партії процентний домішок «культури» дуже значний, а те, що від культури не залежить, або «складова частина, яка походить від навколишнього світу», становить невеликий відсоток. У мові, якою послуговується фізика, все навпаки, — багато «природного», такого, що йде від «самої натури», і мало сформованого культурою. Однак стану досконалої «позакультурної» чистоти в принципі не можна досягти. Цілком ілюзорним є уявлення, нібито, посилаючи іншій цивілізації у конверті схему будови атомів, можливо усунути з такого «листа» всі культурні домішки. Ці домішки можна значно зменшити, але ніхто, ніколи в усьому всесвіті не здатний звести їх нанівець.

— Лист, написаний «позакультурною» мовою, однак, має домішок культури Відправників? Так? У цьому полягає складність?

— В цьому одна із складностей. Відправники відрізняються від нас як культурою, так і рівнем знань, скажімо, про природу. Тому виникає щонайменше подвійна складність. Здогадатись, якою є їхня культура, ми не можемо, — ані тепер, ані, я певен, й через тисячу літ. Вони повинні це чудово розуміти. Тому вислали таку інформацію, для прочитання якої знання їхньої культури майже напевно непотрібне.

— Отже, культурний чинник не повинен нам заважати?

— Сенаторе, ми не знаємо навіть того, що, власне, найбільше нам заважає. Ми спробували дати «листу» оцінку з погляду його складності. Вона приблизно така сама, як і складність багатьох відомих нам систем — суспільних і біологічних. Ми не маємо ніякої загальної теорії суспільних систем, тому були змушені «приміряти» до «листа» моделі генотипів, скоріше навіть не самих генотипів, а того математичного апарату, який застосовують при їхньому вивченні. Ми дійшли висновку, що найподібнішим до коду об’єктом є жива клітина або й живий організм загалом. Це зовсім не означає, що лист і справді є якимось генотипом; просто з усіх відомих нам об’єктів, що їх ми для порівняння «приміряємо» до коду, генотип найбільш підхожий. Чи усвідомлюєте ви, пане сенатор, з яким величезним ризиком пов’язана ця ситуація?

— Не дуже. Увесь ризик може полягати хіба лише в тому, що коли це все-таки ніякий не генотип, вам не вдасться прочитати лист.