Юрий Щербак - Юрій Щербак. Час тирана. Прозріння 2084 року (2014)

Злива оплесків привітала дівчину, яка легко зістрибнула зі сцени й, задерикувато поглянувши на Нерубая, під овації залу пройшла на своє місце.

Розкішна блондинка-проректор, сяючи діамантами, почала давати відсіч італо-українській зайді, розповідати, як вільно і щасливо дихається громадянам України-Руси в режимі регульованої солідаристської постдемократії. Вона належала до племені соціологів — найбільш брехливої та продажної частини інтелектуальних лакеїв. У 2077 році вона захистила докторську дисертацію на тему «Всенародна підтримка Гетьмана Махуна. Корелятивно-когнітивна парадигма сучасної міфологемістики».

Нерубай вийшов до холу, де можна було випити каву. Там було порожньо — лише за дальнім столиком стояла Калина Луцик із чашкою в руках.

— Дозвольте приєднатися? — спитав Нерубай.

— Будете мене знищувати? — сьорбнула каву Калина.

— Та навпаки. Хочу привітати. Мені дуже сподобався ваш виступ. Хоча я з ним не згоден, — широко всміхнувся Нерубай, наче це він переміг у дискусії, і підняв чашку. — За вашу і нашу свободу, пані Луцик.

— Зовіть мене Калиною.

— А я Оксан.

Вона приснула зі сміху:

— Якщо у вас народиться дочка і ви назвете її Оксаною, вона буде Оксана Оксанівна?

— Саме так, Калино Малинівно… Але я хотів би продовжити нашу дискусію в нормальній обстановці. Можна перетнутись із вами сьогодні увечері?

Калина лукаво подивилася на Оксана.

— Сподіваюсь, що це не кімната містера Чаррінгтона, де зустрічалися Джулія та Вінстон?

— Лишень ресторан у нашому готелі. До речі — ви в якій кімнаті зупинились?

— Чотириста три.

— А я в п’ятсот п’ятнадцятій, — повідомив Нерубай. — Запрошую повечеряти разом. Я знаю місце, де немає прослуховування.

— Із задоволенням.

— Тоді о сьомій, — допив свою каву Нерубай.

— Але в мене немає вечірнього плаття, — поскаржилася Калина.

Нерубай відчув приплив незрозумілої радості від слів цього дівчиська.

— Даю вам слово, що місцеві красуні збожеволіють від заздрості, побачивши ваш старовинний джинсовий костюм. Такого навіть у місцевому історичному музеї не знайдеш.

…І от тепер, після бурхливої ночі, проведеної в номері-люкс Нерубая, після розпивання джина з тоніком з міні-бару і розкурювання косяка з марихуаною, що знайшла Калина, після нескінчених дискусій про D-D — демократію і диктатуру, — після того, як дитяча усмішка Калини остаточно підкорила Оксана, а її вистрибування на ньому, і розплітання-заплітання коси, і нескінченні розмови про якийсь Фонд Крюгера, де вона підробляла прибиральницею, та її невеличкі, ледь окреслені дівочі груди, скрики і шалені втискання Калини, і раптові зупинки, і виверження її вологи йому на живіт — довели його до запаморочення, тому що ніколи ще Нерубай не спізнав таких неземних насолод — тепер він, п’ючи третю чашку кави, щоб врятуватися від сну, запропонував їй поїхати з ним до Києва, пожити в нього і докінчити диспут про Орвела та його пророцтва.

Нерубай став другим після капітана Бонетті чоловіком у житті Калини і дуже їй сподобався, бо з ним було набагато цікавіше, ніж з офіцером транспортної поліції Риму, який нічим, крім тупого самовдоволеного мачизму не запам’ятався, хоч по-людськи його було жаль. Хто міг подумати, що його ухлопають у тому клятому Фонді Крюгера.

Побачивши у підземному гаражі готелю «Полісся» білий родстер «Порше-Аеро-6200» з водно-водневим двигуном, червоними широкими, як танкові гусениці, шинами і червоними сидіннями, Калина Луцик прийшла в захват, бо саме про таку мандрівку в такій крутій тачці з коханим мріяла. Що не кажи, а в чомусь Орвел помилявся. Такі тачки можуть тимчасово компенсувати втрату свободи.

Нерубай надягнув шкіряний шолом пілота Другої світової війни — досить пошарпаний, кольору кави — з навушниками і ларингофоном, і причепив до спеціальних застібок на шоломі великі авіаційні окуляри, а Калині подав такий самий шолом із козячої шкіри (вона подумала, що в такому літала Амелія Ерхарт), тільки білий, з ніжним запахом парфумів, з чого вона зрозуміла, що не є першою пасажиркою в цьому шикарному автомобілі. Оксан увімкнув внутрішній зв’язок, і тепер їм не заважав свист вітру і гуркіт величезних траків на шосе. Шкіряного даху він не піднімав, і тому вони одразу відчули опір весняного повітря; ранкове сонце стояло перед ними попереду, над Києвом, але затемнені окуляри рятували очі від засліплення.

Шестирядна, з роздільними смугами для руху автострада Лондон-Берлін-Варшава-Київ-Сталінград-Астана-Шанхай (так званий євразійський транспортний коридор Європа-Азія № 1) була переповнена вантажівками та автобусами, що рухалися в бік Києва. Час від часу, щоб Нерубай не забував, яке диво його спіткало завдяки Орвелу, Калина, скинувши окуляри, просовувала свою голову в шоломі під кермо, й тоді, мліючи від щастя, Нерубай, аби не врізатись у переднє авто, не збочити з крайньої лівої смуги швидкого руху, змушений був увімкнути автоматичний крузконтроль й, відпустивши кермо, закидав руки за голову, відкинувшись у сидінні, наче в колисці, забувши про все на світі. Водії траків із великим задоволенням і розумінням спозирали за цією сценою з висоти своїх кабін, даючи гучні, схожі на ревуни локомотивів, сигнали або висовували ліву руку з піднятим середнім пальцем, щось кричали сороміцьке, але ні Оксан, ні тим паче Калина не звертали на це уваги, бо це була їхня весна й вони підлягали її законам, не думаючи про автоматичні відеофіксатори і радіолокатори руху на шосе, встановлені через кожні двадцять кілометрів на спеціальних арках, під зеленими інформаційними щитами, які повідомляли температуру, стан покриття, дозволену швидкість (150 км/год.) та відстань до Шанхая (11 341 км) і до Сталінграда (1256 км).