Юрий Щербак - Юрій Щербак. Час тирана. Прозріння 2084 року (2014)

— Шукаємо.

— Тоді подивіться ось це, — Фрідман подав йому ще один пакетик. — Тут найновіші дані моєї розвідки. Вам буде цікаво.

Переборовши бажання потерти задубілі від морозу вуха (вітер — справжній chili — на мінус 30 градусів), Гайдук спитав:

— Чим можу вам віддячити?

Фрідман скривився, наче його ця пропозиція не обходила, але спитав:

— А що ви пропонуєте?

— А що ви хотіли б?

Фрідман засміявся:

— Ми торгуємось, як два старі євреї за хвіст оселедця на рибному базарі в Єрусалимі. У вас вуха скоро відмерзнуть. Я хочу… повернутися до Чернівців. І відновити маршрути через Україну до Сталінграда.

— Думаю, ми вирішимо це.

— І ще одне, — не дуже впевнено вимовив Фрідман. Гайдук зупинився. — Ви знаєте, в якій ситуації перебуває Ізраїль в результаті ядерних ударів?

— Знаю, — підтвердив Гайдук. — Я шкодую.

— Ми, члени Світового уряду, дуже вдячні вам за те, що ви погодились прийняти сто тисяч наших громадян-біженців.

Гайдук запитально подивився на Фрідмана.

— Чи не можна трохи збільшити квоту?

— Ми подумаємо, порадимось. Думаю, що можна довести кількість репатріантів… ще до двохсот тисяч. Але не в одному місці, а враховуючи походження цих людей — на Поліссі, на Черкащині, в Чернівцях. Тільки не в Криму. Ми допоможемо людям облаштуватися. Виділимо їм порожні будівлі… землю. Україна потребує євреїв. Це невід’ємна складова нашого народу. Але, вибачте, пане Фрідман. Якщо хтось знову підніме питання віковічного антисемітизму і нацизму українців, антисемітизму Шевченка, Франка, інших світочів нашої культури, ми жорстко відреагуємо на це. Ви знаєте, що коли ми боремось з українофобією, всякі Дупкіни і Хермеси звинувачують нас в антисемітизмі.

— Вони не євреї, — презирливо кинув Фрідман.

— А хто?

— Вони — жиди. Таких ненавидять в Ізраїлі. Я дуже вам вдячний, пане генерале. Робіть із ними, як вважаєте за потрібне. Прощавайте.

Потиснувши гарячу руку Фрідмана (чому в нього така гаряча рука? чому моя холодна?), Гайдук попрямував до свого літака, затято розтираючи вуха — доки в них не пробудилися і не почали повзати маленькі голочки.

З круглого ілюмінатора літака «Гольфстрім» на нього дивився Алесандро, який компонував на комп’ютері потужний фінал своєї симфонії «Civitas Dei»: композитору здавалося, що саме тут, у цій вистудженій морозяним вітром Варшаві, сіро-голубі будівлі аеропорту якої нагадували айсберги, закінчується «Град Божий» — теплий виноградний рай. Тільки ніяк не міг збагнути — чому цей полюс холоду носить ім’я Фредерика Шопена?

Після сорокахвилинної зустрічі з Комендантом Польщі генералом броні Самсоновичем, яка відбулась у спецтерміналі аеропорту Окєнче для VIP-осіб (Комендант відбував з офіційним візитом до Ірландії), Гайдук вилетів на південь — до аеропорту Катовіце-Пижовіде, розташованому в тридцяти кілометрах північніше від величезної шльонської агломераті великих міст і містечок, за які билися німці й поляки, коли цей регіон був вугільно-сталевим серцем Польщі в XX столітті. Тепер тут були розміщені автомобілескладальні заводи найбільших європейських фірм, конструкторські бюро і підприємства з виробництва електроніки, а до часу військового перевороту генерала Самсоновича у 2082 році тут вільно діяла патріотично-шльонська партія німців, яка мала своє представництво у Сеймі. Партійна діяльність була заборонена режимом Самсоновича, а Сейм розпущений: Самсонович уважав себе вірним послідовником і учнем маршала Пілсудського; він часто повторював слова свого вчителя про те, що демократичні свободи було зужито так, що можна зненавидіти всю демократію — бо партійний інтерес переважав над усім: партії в Польщі розмножилися так сильно, що стали незрозумілими для загалу. Пілсудський підкреслював, що оголосив війну махінаторам, лайдакам, вбивцям і злодіям у політиці й поклявся, що від цієї боротьби не відступить. Під час всесвітнього хаосу і джихадистських загроз Самсонович хотів бачити Польщу не роздертою партійною гризнею, а єдиною і сконсолідованою країною, яка готова захищати християнські цінності. Сам він, на відміну від маршала, був глибоко віруючим католиком.

Тому переговори з Самсоновичем Гайдук міг уважати успішними, хоча було відомо, що пан Комендант з великою недовірою ставився до українців (його далекі предки-осадники майже всі були по-звірячому знищені на Волині під час українсько-польської різні 1943 року), але прихильно сприйняв ідею Возз’єднання церков: Гайдук розповів генералу про переговори в Римі. Генерал Самсонович навіть запропонував — у разі якихось проблем із Києвом — провести об’єднавчий собор у місті Хелм.