Юрий Щербак - Юрій Щербак. Час тирана. Прозріння 2084 року (2014)

Головним конструктором державного будівництва став молодий доцент Києво-Могилянської академії Оксан Нерубай — веселий лисий яйцеголовий яппі в маленьких круглих окулярах, скельця яких, здавалося, не вбирали й фокусували в собі світло, а навпаки — випромінювали гострі зблиски, наче матеріалізуючи блискучі державотворчі ідеї Нерубая й перетворюючи їх на енергію світла. Нерубай, якого переслідували всі попередні влади за божевільні, карикатурні пророцтва майбутнього (потім більшість пророцтв здійснилася), прибився до КОПОРу як скромний консультант, але досить швидко Оксан, який сподобався Гайдуку, став незамінним старшим радником вищого органу виконавчої влади — Ради менеджерів. Своєю нестримною енергією рухів і думок Нерубай нагадував патріарха української філософії часів Першої незалежності Вадима Сократівського — візіонера і провидця, енциклопедиста і футуролога, минулознавця і майбутнього викривача сокровенної таємниці Леніна. Те, що Оксан Нерубай був учнем професора Вебера, відіграло чималу роль у його вивищенні у часи влади військових. Сам Нерубай не без задоволення порівнював себе з Зія Гек Алпом — ідеологом Кемаля Ататюрка, приписуючи Гайдуку роль турецького генерала-реформатора.

Сповідуючи гегелівську ідею «держава понад усе», Нерубай модифікував її, пристосувавши до реалій нового часу, коли слинявий політкоректний лівий лібералізм довів свою повну неспроможність, вироджуючись у соціалізм, а старомодні тоталітарні режими закінчили своє існування на смітниках історії, наче залізні, проіржавілі, клепані конструкції початку XX століття; так само безповоротно збанкрутували попередні корумповані режими України, хоч би яким пропагандистським лахміттям вони прикривалися — чи російсько-радянською спадщиною несамовитих червоних бісів, що творили шабаш у Москві на Красній площі, чи українськими дірявими козацькими шароварами й гопаками кріпаків під пильним наглядом панів й осавулів з нагаями, чи блатняцько-паханськими піснями братків у спортивних костюмах із бейсбольними битами в руках і перемогами Єфім’єва на степових ристалищах, чи проплаченими натовпами перед дерев’яним ідолом Перуна, які у трансі вигукують лише два слова «Слава!» і «Ганьба!» — але не хочуть почистити після себе засмічені майдани й не бажають тяжко працювати, бо таке життя їм нецікаве і нудне.

На одному із засідань КОПОР-РАМу ще у 2079 році Оксан Нерубай представив свою доповідь, яка й лягла згодом в основу практичних дій зі створення держави нового типу.

Серед основних положень доктрини Нерубая були такі:

1. Народ — це продукт географії та історії, держава — продукт людської волі. Держава може віддзеркалювати все гірше і все краще, що є в народі — залежно від політичної волі Володаря.

2. Державу слід будувати на принципах загальнонародного солідаризму і державного націоналізму, який виховує громадян у дусі відданості українській державі й сприяє створенню української політичної нації. Солідаризм передбачає боротьбу проти олігархічної нерівності й групових привілеїв, турботу про спільні інтереси народу, відмову від поділу суспільства на окремі ворогуючі партії. Політичну націю становлять усі громадяни, які вважають Україну своєю Батьківщиною і згодні з принципами побудови держави (що робити з незгодними, Нерубай не знав і ніяких рекомендацій не давав. Генерали знали).

3. Комуністи і крайні праві нацистські партії мусять бути виключені назавжди з політичного життя як носії Вічного Зла.

4. Бажано, щоб державою керувала політично нейтральна адміністрація менеджерів, яка має програму економічного, соціального, екологічного і духовного розвитку на найближчі 25 років.

5. Збройні сили повинні стати гарантом стабільності держави, стримуючим фактором, не органом репресій, а системою військового патронажу, своєрідною фабрикою, що продукує державних лідерів, відповідальних за свої слова і дії.

6. Засоби масової комунікації не повинні перебувати в руках окремих монопольних політичних чи фінансових груп (дозволена для кожної групи квота акцій — не більше 10 %, для держави — не менше 20 %).

7. Брати участь у виборах на місцевому і земельному рівнях мають право лише громадяни, які сплачують податки, мають власність і працюють (працювали), а не перебувають на вічному утриманні держави. Працюючі мають право на два голоси, пенсіонери — на один.

8. Замість політичних партій має бути створено єдину масову організацію типу СІЧ — Слава і Честь — й систему автономних громадсько- виробничих (спілка ремісників, спілка працедавців, спілка хліборобів і тому подібні), громадсько-освітніх (вільна Академія наук, вільні університети) та громадсько-релігійних (Союз християн) і молодіжних організацій, які повинні відігравати дорадчу роль при прийнятті рішень.