Юрий Щербак - Юрій Щербак. Час тирана. Прозріння 2084 року (2014)

— Холм, — сказав Гайдук.

— Хелм, — повторив Самсонович, — у соборі Різдва Пресвятої Богородиці — місці, однаково святому як для русинів (поправився — українців), так і для поляків.

Гайдук подякував Коменданту Польщі за розуміння й висловив надію, що ніщо не завадить провести цей історичний акт у Києві. Домовившись про посилення військової співпраці, в тому числі про обмін розвідувальною і контррозвідувальною інформацією, яка становить спільний інтерес, генерали нашвидку поснідали разом із послами Польщі в Києві та України-Руси у Варшаві й розлетілися кожен за своїм маршрутом.

В аеропорту Катовіце-Пижовіце на Гайдука очікував важкий військовий штабний джип «HUMWEEM 2042» з кулеметом на даху. Спереду, змигуючи синіми й червоними сигналами, йшла машина польської військової поліції. Майор Поремба делікатно відмовився від пропозиції Гайдука їхати разом і сів до автомобіля супроводу. Ззаду йшов джип «Джура» військового аташе України-Руси в Польщі, бригадного генерала Коваля.

Тут, на півдні Польщі, лежали великі сніги. Шляховики ледве встигали розчищати автостраду Катовіце-Будапешт. Гайдук сидів у глибокій задумі, згадуючи знайомі назви містечок, повз які проїжджали: Тихи, Берунь. Десь недалеко на захід лежала Руда Шльонська, де в домі Марека Гороля переховувалися вони з Боженою після падіння літака «Кульгавий дракон»…

Нарешті, збочивши з автостради, повільно в’їхали в маленьке містечко Пщину, засипане снігом. Збоку залишився замок німецьких князів Хохберг фон Плесс — головна туристична атракція Пщини. Генерал Коваль із захопленням, хизуючись своїми історико-військовими знаннями, розповідав, який це чудовий замок, знамените місце, де в роки Першої світової війни розташовувався головний штаб німецької армії Східного фронту, що тут перебували імператор Вільгельм II, генерали Людендорф та Гінденбург, а Гайдук похмуро відмовчувався, думаючи про матір. Звичайні автівки не могли проїхати по засніжених вулицях містечка, і тільки військові позашляховики пробивали собі дорогу вперед, посуваючись довжелезною вулицею Водзіславською, аж поки не вперлися у великий сад, дерева в якому нагадували снігові кулі, що трималися на чорних гілках. За деревами і сніговими заметами ховався двоповерховий будинок німецької архітектури зі старої темно-червоної цегли, схожий на лікарню. Так це і було — будинок для літніх людей.

«Хамві» зупинився перед головним входом, біля якого на них чекав молодий лікар у зеленому халаті. Виявився українцем зі Львова. Він провів без зайвих слів Гайдука на другий поверх, у кінець коридору, й відкрив двері кімнати 27. На акуратно застеленому ліжку сиділа мати Гайдука в старенькій темно-червоній із сірими оленями кофтинці, яку колись привіз їй Гайдук із Норвегії. В руках вона тримала розгорнуту книжку. Навпроти матері на стільці вмостилася зовсім ветха жіночка з тих, що їх називають «божими кульбабами». Темно-синій охайний халатик, з-під якого виглядала біла мереживна блузочка; в одній руці — довга електронна цигарка з лікувальними аерозолями, в другій — така сама, що і в Марії Юзефівни книжка, тільки закрита.

Пацієнтки не звернули щонайменшої уваги на відвідувачів. Гайдук хотів одразу підійти до матері, обійняти її, впасти на коліна, наче блудний син, поцілувати її руку, покаятись, що так пізно знайшов її, але лікар дав застережливий знак, і Гайдук, ступивши один крок до ліжка, зупинився.

читала мати, звертаючись до своєї сусідки, —

Мамина сусідка тоненьким старечим голоском, наче співали вони дуетом, декламувала щось інше:

Мати, заглиблена в книжку, продовжувала сумно:

На що сусідка радісно защебетала: