Юрий Щербак - Юрій Щербак. Час тирана. Прозріння 2084 року (2014)

Була неділя, тихий морозяний день. Гайдук поклав на могилу оберемок свіжозрізаних темно-червоних троянд і сів на лавочку, всадивши поряд принишклого Святика. Спочатку мовчки й зосереджено думав, згадуючи Олю, як їхали вони на весілля і як нападники обстріляли «Козака Мамая» по дорозі на Феофанію, або як бігла Оля по калюжах, перетинаючи Контрактову площу, щоб запросити Гайдука на зустріч із Капраном-Волею. Тепер це здавалося генералові дитячим сном, щасливим і, незважаючи на Велику Темряву, світлим, тільки неправдоподібно коротким, наче вигаданим. Поряд Святик сидів сумирно, тільки ніжками теліпав, наче хотів побігти геть, але ніжки до землі не діставали. «Про що він думає, цей малюк, який втратив матір? Чи розуміє всю глибину самотності й нещастя, що спостигло нас? — подумав Гайдук. — Сподіваюсь, що, на щастя, не розуміє. Тільки згодом… Може, купити Святику апарат віртуальних зустрічей „Holy Ghost -1000“? — міркував він. — Щоб дитя не забувало свою матір».

Згідно з київською модою останніх років, такі апарати встановлювали на могилах рідних для підтримання безперервного зв’язку живих із душами, тінями й рештками тих, хто відійшов у вічність. Апарат складався з шолома, схожого на гермошолом пілота-винищувача з дисплеями, що висвічувались усередині візора, даючи об’ємне зображення покійного. До шолома приєднано потужний комп’ютер, програми якого забезпечують ефект присутності об’єкта жалоби та можливість вести з ним діалог на різні теми — із збереженням особливостей мислення і мови мертвої людини. Вперше такі «діалогові могили», розробником яких стала компанія «Локхід-Мартін», з’явилися в Каліфорнії ще до Великої Темряви. Але широкого поширення вони набули з початку 80-х років XXI століття. Незважаючи на високу ціну, добралися й до України-Руси; дешевий апарат-саморобку з вкраденим програмним забезпеченням можна було купити на китайському радіоринку на Куренівці.

Однак Гайдук вирішив відкинути цю безглузду ідею, не ганьбити себе й не встановлювати на Олиній могилі щось на зразок телефонної будки для розмов із нею. Уявив Олині кпини з цього приводу, якби вона знала, що з нею проводитимуть цвинтарні спіритичні перемовини або перетворять її дух на об’єкт електронної гри під назвою «Ноосферні діалоги з улюбленими мерцями».

Гайдук зітхнув і відкинув цей дріб’язковий, недоладний, особливо в цей день, напрямок думок, розуміючи його як спосіб уникнути моменту, коли опиниться він сам на сам із непереборним горем і самотністю, що розростається в ньому, як ракова пухлина. Подумав, що за цей рік, як немає Олі, сталося стільки подій, які повністю перекреслили його розуміння людських вчинків. Згадав, як колись, під час випробувань надшвидкого британського стратегічного бомбардувальника сьомого покоління, що його збиралися закупити для ВПС України (Гайдука взяли на борт, щоб оцінив техніко-бойові якості машини), бомбардувальник увійшов у зону невагомості — тобто перетворився на космічний об’єкт, і світ перевернувся в Гайдукових очах; генерал, викликаючи сміх літунів, почав крутитися навколо своєї осі, він втратив точку опори, став неживим предметом, розгублено борсаючись у викривленому просторі, втративши всі можливості впливати на ситуацію, зрозуміти, що відбувається.

Зі смертю Олі Гайдук похмуро замкнувся в собі, став роздратованим і недовірливим, з підозрою ставлячись до близьких йому колись людей. Наче блискавично зістарився разом з Олею, зі здивуванням помітивши в собі втрату інтересу до багатьох людей, подій і радощів життя.

Надлом, спричинений смертю Олі, посилив випадок з Леді — дружиною Палія, — що стався на сороковий день, як упокоїлась Оля. Відчувши, як підіймається в ньому гіркота самоприниження й ненависть (до кого? до чого? — швидше за все, до самого себе), Гайдук підвівся (охоронці стрепенулися) й перехрестився тричі, дивлячись на могилу. Святик не хотів іти, але Гайдук рішуче взяв його м’якеньку долоньку й потягнув за собою, туди, де на алеї стояло два броньовані джипи «Джура».

Йому треба було готуватися до завтрашнього засідання Ради національної безпеки, але головною причиною його швидкого повернення з кладовища було бажання якнайшвидше усамітнитися вдома, провести цей недільний вечір у сумному мовчанні, у докорах сумління, у спробі розповісти Олі все, що з ним сталося за цей рік.

Святика доглядала літня жінка, Віра Іванівна, стара Олина знайома, яка прислужувала ще в домі генерала Гудими.