Юрий Щербак - Юрій Щербак. Час тирана. Прозріння 2084 року (2014)

— Джихадисти заборонили грати у футбол на захоплених територіях Португалії, Іспанії та Франції. Біля Барселони розташували великий концтабір для християн — переважно священиків, які відмовляються приймати іслам. Їх поступово знищують.

Браун перервався на мить. Всі мовчали.

— Є агентурні дані про перебування вождя «Глобального джихаду» Омара аль-Бакра та його штабу на йорданському березі Червоного моря. Підтверджено нашими БКС [4] БКС — бойова космічна станція (CSS — Combating Spase Station та супутниками, — втрутився в розмову Фішер.

— Пропонується, — вів далі Браун, — провести операцію зі знищення Омара.

— Приймається, — погодився Президент. — Готуйте мою директиву. Цього скурвисина давно треба відправити до Аллаха.

— Слухаюсь, — Браун дзенькнув чашкою об блюдечко, наче кавалерист-служака — шпорами.

«Він усе провалить, цей нікчема-гольфіст», — подумав Президент. Незважаючи на відсутність почуття гумору, Андерсен відзначався глибоким розумінням сутності людей, їхніх здібностей і можливостей. Але прибрати Олівера Брауна поки що не міг: починалася президентська виборча кампанія 2084 року, а Брауна підтримували Збройні сили. Якби не Браун із його феноменальною здатністю до брудних інтриг, Андерсен нізащо не виграв би вибори 2080 року в клятої відьми Ширлі Ван Лі, яка після вбивства її чоловіка — Президента Ван Лі — підступом захопила Білий Дім.

Андерсен із відразою подивився на двері праворуч від каміна: саме там сталося вбивство Президента Ван Лі. Подумав, що Овальний кабінет сповнений тінями монстрів й привидами жертв минулого. Варто було б почистити цю кімнату, як чистять комп’ютери від вірусів-кілерів.

— Доручити розробку операнд та її координування Пітеру Ван Лі, — додав Президент після невеличкої паузи. — Під твоїм, Олівере, загальним керівництвом.

— А що з листом із Києва? — нагадав Стенлі Фішер. — До мене приїхали Міллібранд і Фрідман зі Світового уряду, просять визначити нашу позицію. Ми не можемо допустити ні провалу процесу возз’єднання церков, ні терористичного акта під час Вселенського собору, ні падіння режиму генерала Гайдука в Києві, ні…

— Тут треба подумати, — перебив його Президент. — Визначити, в чому наші національні інтереси. Наскільки вони збігаються з інтересами цих самозванців зі Світового уряду.

Олівер Браун, зазирнувши в лептоп, де розгорнув сторінку «Україна-Русь», повідомив:

— Київ — стратегічно важливий аванпост християнської цивілізації. Впаде Україна-Русь — впаде Центральна Європа. Нам треба підтримати режим Гайдука.

Президент це знав. Але не любив, коли йому нав’язували його ж власну думку. Тому роздратовано сказав:

— Генерал Гайдук — диктатор, тиран. Якого біса ми повинні його підтримувати? Можливо, він і сучий син, але не наш сучий син. Він — сучий син Ширлі Ван Лі, — засміявся Президент, задоволений власним жартом.

У дверях, що вели в секретаріат, з’явилася худенька постать Фріди.

— Пане Президенте, телефонує Папа Римський Климент XV. Хоче переговорити з вами.

— Скажіть, що я зараз у кризовій кімнаті й зв’язку зі мною немає. Я подзвоню йому пізніше.

Він кивнув Брауну та Фішеру, даючи знати, що брифінг скінчився. Олівер Браун, проклинаючи себе за те, що здумав перечити Президентові, вийшовши східними дверима і проминувши порожню кімнату Рузвельта, подався до свого офісу, де на нього чекав Пітер Ван Лі.

Поряд, за стіною, працював віце-президент Конфедерації Браян МакМагон — чорнобровий, зі стійким рум’янцем на щоках велетень, нащадок перших українських іммігрантів до Канади, прізвище яких було Макогон. На батьківщині віце-президента, у місті Вінніпег, було встановлено невелику — чотири фути заввишки — бронзову статую на його честь; «як український гігант став канадським ліліпутом», — ядуче написала газета «Globe and Fail» з цього приводу, що викликало протести численних українських організацій.

Академія кратології (тобто владознавства, скорочено Академія влади) розташувалася в горах. Ці гори часто снилися йому — в усій своїй прозорості й глибині — саме в глибині, бо дивився він на них із найвищої вершини; все інше довкруж виглядало, як безмежний кратер у Новій Зеландії. Інколи кольори (блакитнясті, фіолетові, зеленкуваті, які відповідали барвам схилів, скелястих урвищ та рослинного покрову) бували розмиті легким туманом, проте це не викривлювало відчуття грандіозної відстані, яка відкривалася слухачам Академії, наче вони вже стояли на вершині влади. Однак до цього було дуже далеко — як від дна кратера до рельєфно викарбуваної в космічному темно-синьому небі скелі, під якою мостилася споруда Академії — просторий будинок, складений із просмолених колод, наче альпійська хижа; перед будинком — галявина для тренінгу слухачів.