Юрий Щербак - Юрій Щербак. Час тирана. Прозріння 2084 року (2014)

Комп’ютери Фонду були заражені смертельним вірусом — коричневою сараною, яка пожерла всю інформацію на твердих дисках — тому весь комплекс апаратури довелося знищити — спалити в газових печах контррозвідки.

Тільки Безпалий міг розповісти правду про те, що і хто пов’язує Київ з Римським клубом.

Ранок в Овальному кабінеті Білого Дому почався з традиційного брифінгу радника Президента з національної безпеки Олівера Брауна і директора Агентства національної безпеки адмірала Стенлі Фішера.

Президент Пол Андерсен, типовий WASP — білий протестант англосаксонського походження, наче вживу зійшов з воєнних плакатів, на яких дядечко Сем — сивий джентльмен із гострими, хижими рисами обличчя — закликав чоловіків і жінок приєднатися до переможної армії Північної Америки. Президент, щоправда, не був одягнений у зоряну камізельку й смугасті штани, як на плакатах, а приходив зрання на неофіційні зустрічі у чорній T-shirt з написом «In God we Trust» та зручних блакитних джинсах, потертих на сідницях і колінах.

— Хлопці, сподіваюсь, що на Землю вночі не гепнувся астероїд і що Китай не викупив усі наші борги і активи, — бадьоро звернувся Президент до учасників брифінгу, які зробили вигляд, що цей натужний гумор викликає їхні усмішки.

У Президента, якого американський народ чомусь вважав одним із найдотепніших лідерів, працював спеціальній спіч-райтер, професійний гуморист, автор коміксів про Тіка і Така, який прикрашав промови Андерсена забутими анекдотами, взятими з репертуару Боба Хоупа; сам Президент був нездатний вигадати щось смішне.

Учасники брифінгу розсілися навколо журнального столика, що стояв перед каміном, над яким висів портрет покійного Ендрю Ван Лі, й Президент попрохав секретарку Фріду — манірну стару діву — принести каву.

Першим доповідав Олівер Браун, колишній міністр оборони Конфедерації, веселий товстун, якого гольф цікавив набагато більше, ніж клята міжнародна політика, і аналітичні доповіді якому складав молодий геніальний помічник Пітер Ван Лі — син колишнього Президента Конфедерації. Зазирнувши до екрана маленького лептопа, Браун почав з аналізу дій «Глобального джихаду», який після конференції у Джакарті в грудні 2083 року значно посилив диверсійну діяльність у Північній Америці. Центральна служба безпеки щойно викрила добре законспіровану організацію джихадистів у диспетчерський мережі Міністерства транспорту. Штаб-квартира терористів містилася в Торонто.

— Знову Канада, — поскаржився Президент. — Що нам робити з цими невиліковними мульт-культуристами?

— Може, покликати віце-президента? — обережно запропонував Стенлі Фішер.

Відповідно до 41-ї поправки до Конституції, віце-президентом Конфедерації обирався канадський громадянин, який одночасно очолював уряд Канади.

Президент рішуче замахав руками, ледь не перекинувши чашку з гарячою кавою.

— Стенлі, спаси і помилуй. Він одразу побіжить рятувати отих зарізяк. Скаже, що їх, бідних, гнобили хрестоносці. Ні в якому разі. Ви уявляєте, на що вони перетворять країну, якщо виведуть з ладу системи автоматизованого управління автострад, залізниці та авіасполучень? Даю наказ негайно ліквідувати організацію включно з усіма підозрюваними. Таємно від канадців. Діяти згідно із законом 2077 року «Про надзвичайні заходи з захисту національної безпеки у воєнний час».

Він сьорбнув каву, зазначивши, що вистигла, і підлив собі нову порцію гарячої чорної рідини зі срібного кавника.

— Стенлі, а ти яку рибу спіймав?

Адмірал Фішер, швидше схожий не так на рибалку, як на рибу, тільки стару, сріблясту й засушену, простягнув Президентові текст розшифрованого Агентством національної безпеки листа з Києва до нікому не відомого пана Крюгера.

— Наскільки це серйозно? Схоже на провокацію, — прочитавши документ, спитав Президент.

— Це дуже серйозно. Я вже доповідав вам, що Ватикан збирається підписати з православною церквою Акт Возз’єднання і примирення. До речі, вони запрошують приєднатися також і протестантів.

— Щоб знову підпорядкувати собі християн? — невдоволено буркнув Президент, який ненавидів римську церкву і в своїх поглядах члена Церкви караючої десниці Бога був набагато ближчий до юдеїв та фундаменталістів-баптистів, ніж до католиків. Основним принципом Пола Андерсена був старозавітний «око за око, зуб за зуб».

Радник Браун знову поглянув у лептоп, де Пітер Ван Лі розмістив чергову порцію стратегічної інформації.