Юрий Щербак: Юрій Щербак. Час тирана. Прозріння 2084 року (2014)

І ось тепер, коли все, здавалось, було позаду, щемке безпричинне відчуття страху зростало в його душі: уявив, як агенти військової контррозвідки, яка підпорядковувалася особисто Гайдуку, піднімаються ліфтом угору, вриваються на борт літака, наближаються до нього… В цю мить, здригнувшись, побачив, що внизу до конструкції, на якій тримався літак, повільно під’їжджають два військові джипи «Джура», помальовані у камуфляжні кольори, і чорний, лискучий від дощу лімузин. Навряд чи його транспортували б на лімузині. Джордж так і не зрозумів, хто під'їхав до прозорої труби, в якій пересувався ліфт, — але через кілька хвилин у бізнес-класі (Джордж побачив це через нещільно запнуті завіски) з’явилися якісь люди. Четверо кремезних хлопців (Джордж упізнав одного з них — колись він працював в управлінні охорони МО) увійшли до економ-класу, сіли в першому ряду, заблокувавши вхід до бізнес-класу. І одразу запрацювали потужні турбіни літака, і лайнер, вібруючи, став повільно підійматися в повітря.

Джордж зітхнув полегшено й перехрестився непомітно, як робив це завжди перед злетом літака.

Офіційна причина короткочасної відпустки до Риму Джорджа Безпалого була проста і зрозуміла: побачення з матір’ю Ніною Іванівною Безпалою, вдовою підполковника військової розвідки України Віктора Безпалого, вбитого у Вашингтоні DC 21 квітня 2077 року [1] Див. «Час смертохристів». — К., 2011. .

Щоправда, мати жила не у Римі, а на території держави Паданья — в Північній Італії, для в’їзду в яку потрібна була спеціальна віза: Рим залишався столицею вузької смуги — буферної центральної зони, кордони якої на півночі пролягли по лінії Гроссето — Перуджа — Анкона, а на півдні — від Сабаудії до Пескари.

Італійський «чобіт» був туго перепоясаний вузьким ременем центральної зони, відділяючи Паданью зі столицею у Мілані від південної вільної республіки Меззоджеро, столицею якої став Неаполь; окремою автономною республікою оголосила себе Сицилія.

В’їзд до Риму не вимагав візи; у рапорті до командування управління охорони Міністерства оборони Безпалий пояснив, що має намір одержати в Римі візу до Паданьї для відвідання матері і сестри Мар’яни, які мешкали у Віченці, невеликому місті поблизу Венеції.

Проте справжня мета його поїздки, про яку знав лише полковник Стригун, полягала в іншому.

Після приземлення АН-278 М в аеропорту Ф’юмічіно на спеціальне гніздов’я пасажирів ще хвилин двадцять не випускали з літака, доки VIP-пасажири не сіли до швидкісного ліфта й не зникли. Джордж так і не зумів розгледіти їхніх облич.

У неділю, 2 січня 2084 року в Римі стояла тепла весняна погода. Вийшовши з терміналу «С» аеропорту Ф’юмічіно-Рим, Джордж Безпалий, двадцятидволітній лейтенант, відчув, як огортає його тепла хвиля насиченого вологою тропічного повітря, як млосно розслабляються м’язи і як неохоче рухається він у незнайомому натовпі до платформ електрички.

Під скляним вокзальним склепінням було парко, хоча в прозорому даху зяяли дірки, наче після бомбардування. Юрба на платформі збільшувалася, люди голосно щось вигукували, штовхалися, реготали, наче раділи відсутності поїзда. Джордж, начуваний про злодійкуваті звичаї римського плебсу, міцно тримав на плечі чорну сумку, а ногою притримував темно-зелений солдатський мішок на коліщатках. Нарешті підійшла електричка, що мала вигляд, наче щойно виповзла з Дантового пекла: колись білосніжні, з ніжно-рожевими та ліловими смугами двоповерхові вагони були розмальовані дикунськими графіті — чорно-червоними й синьо-оранжевими ієрогліфами, гаслами і невідомими символами, серед яких лише одне слово було зрозуміле: Fuck. Поїзд FR-1 скидався на всуціль кольорово розтатуйованого рецидивіста, на шкірі якого не залишилося живого місця.

З вереском і веселою штовханиною натовп кинувся до потяга і вніс Джорджа в один з останніх вагонів на першому поверсі, де він ледве встиг зайняти місце у проході. Вагонні вікна були також замазані різними символами і написами, через що всередині панував напівморок. Джордж зрозумів, що не побачить назв станцій, повз які стукотить електричка: йому потрібна була зупинка Остієнзе — сьома чи восьма від аеропорту. Репродуктор гугнявив щось нерозбірливе — залишалося тільки сподіватись на транспортну схему, що дав йому полковник Стригун. Витягнув її з кишені куртки і вдивлявся у незнайомі назви станцій: Parko Leonardo, Fiera di Roma, Ponte Galeria, Muratella, Magliana, Villa Bonelli, Roma Trastevere і нарешті Roma Ostiense.