Юрий Щербак - Юрій Щербак. Час тирана. Прозріння 2084 року (2014)

Наче крізь сон Гайдук почув голос Папи Климента, який мовив по-італійськи, по-англійськи та по-словацьки:

— Перед тим як приїхати сюди, я побував у Криму, в каменоломнях Інкермана, де майже дві тисячі років тому був ув’язнений і помер четвертий Папа Римський, мій тезка Климент Перший, засланий на каторгу з Рима. Це він знайшов сліди апостола Андрія Первозваного в Криму. Климент не тільки хрестив у Криму тих, хто працював поряд із ним, але і знайшов джерело води. Тієї Святої води, без якої неможливе ні тілесне, ні духовне життя.

Це вода від Бога, бо саме Бог є Життям і джерелом життя. Недаремно Бог подарував нам перемогу над ворогами християнства саме в цей день, коли ми укладаємо Акт Возз’єднання.

Я благаю Ісуса Христа простити гріхи наші, що скоїли ми супроти братів наших на Сході, і прощаю їм їхні гріхи. Благослови, Господь, цю землю і цих людей, спаси нас грішних і помилуй. Переконаний, що саме з Києва об’єднане християнство починає новий етап своєї історії. Сьогодні ми з вами стали сильнішими і мудрішими, бо ми повернулися до першоджерел християнства — до Сина Божого Христа, апостолів Петра, Павла, Андрія, до їхнього вчення любові та милосердя…

Знову, як тоді в Римі, коли врятував він свою колишню кохану Катарину Прокопчакову, Папа відчув нестерпну київську спеку, неспокій, бо чув уранці постріли, й піт знову заливав йому обличчя, і він подумав, як жахливо виглядає на екранах усього світу. Пригадав сусіда, старого м’ясника Швайгера, який постійно витирав рушником лискучу від поту червону пику, — а рушник завжди був заяложений — і Климентові XV схотілося мати такий самий рушник тут, у Києві. Й він пошкодував, що не послухав поради свого лікаря — побризкати обличчя спеціальним препаратом, що блокує дію потових залоз.

Він не знав, що згодом коментатори оголосять, що під час Акту Возз’єднання Папа плакав, омиваючи лице потоками сліз, а Патріарх, навпаки, був блідий, одуховлений і тремтів, наче на морозі.

Нарешті ієрархи обійнялися і тричі — всупереч ватиканському протоколу — міцно розцілувалися. Підійшли до невеличкого столика, вкритого вишиваними рушниками, й підписали Акт Возз’єднання. Хор гримнув могутню величальну Бортнянського «Многая літа». Урочиста процесія представників християнських церков зі ста сімнадцяти країн світу на чолі з Папою Римським Климентом і Патріархом України-Руси Ізидором почала повільно рухатися до Софійського собору, де мав відбутися спільний молебень.

Палій бачив усе: як «ящірка» вихопилася на Софійський майдан, як, вбиваючи поліцейських з очеплення та випадкових перехожих, вона стрибнула на дзвіницю. В нього серце стислося від жаху, коли уявив, що може накоїти така броньова машина, якщо відкриє ракетний вогонь чи вивергне з себе на двісті метрів потік полум’я, який перетворить довкілля в попіл.

Згадав, як вінчався з Леді в Софійському соборі в 2079 році, одразу після перемоги над Північним Союзом: на прохання Гайдука вінчав їх Ізидор, тоді ще митрополит, і Палій, далекий від віри в Бога (вірив лише в силу ударів кулака і пострілів у обличчя ворогів), відчув під час того молебня містичний страх перед Чимось, чого не міг побачити чи осягнути розумом, звиклим до мови оперативних зведень. Йому здалося, що в мороці Собору причаїлася якась істота, яка уважно спостерігає за ним і Леді, вивчає цю парочку, що випадково заблукала в священні володіння древньої віри, принесла сюди своє пихате бажання бути вищими за інших, стати допущеними до таїнства, недоступного для більшості людей. Гайдук і Оля були свідками на їхньому вінчанні. Ніколи після того нога Палія чи Леді не ступала під склепіння Софійського собору.

Але насправді Палія лякала не вогнева потужність «ящірки», не її здатність знести з лиця землі дзвіницю чи Собор, а незрозуміла порожнява на Софійському майдані, відсутність будь-яких ознак початку свята.

Він зрозумів, що трапилося щось непоправне: Стригун вийшов з-під контролю, а разом із полковником — і вся ситуація. Через кілька хвилин після цієї останньої розмови зі Стригуном зв’язок перервався; всі спроби офіцера зв’язку вийти на таємні, закодовані електронні адреси учасників ФНО та агентури Крейди-Омара були марні.

І раптом у тишу командного пункту, з висоти якого відкривався Київ, схожий на свою супутникову карту, увірвався посвист вітру, від чого полетіли зі столу таємні папери й серветки, що прикривали тарілки з бутербродами, принесеними на сніданок. Впала і розбилася чашка з кавою, залишивши чорну пляму на дзеркальній поверхні підлоги.