Юрий Щербак - Юрій Щербак. Час тирана. Прозріння 2084 року (2014)

— Вона вийшла з-під контролю! — злякано вигукнув майор-хіпі Воропай. Але Антон Зігель зрозумів це й без підказки. В його уяві майнули страшні картини знищень: Софійський собор у руїнах, тисячі вбитих, спалені собори над Дніпром, вічна ганьба Києва, смерть християнства. Ось що означала кодова назва шейха Омара «Благодатний вогонь».

— Вмикайте гармати Пі-Пі-Дабл-Ю! — наказав Зігель. Руки в нього дрібно тремтіли, в роті пересохло. «Мабуть, почався діабет, — подумав він. — Спадкова хвороба батьків».

У навушниках Стригун почув голос Палія:

— Молодець! Знищуй їх!

До нього додався хрипкий голос Леді:

— Стригунчику! Порви їх на клапті! Спали їх нах! Я тебе поцілую!

Він дав команду «ящірці».

Чотириярусна, сліпучо-біла з бірюзою стін і золотом бані Софійська дзвіниця здіймалася над майданом, освітлена сонячним ранковим промінням, наче одна з вічних опор Неба. Тільки троє людей на землі розуміли, що нічого вічного в цих старовинних барокових стінах, прикрашених багатою ліпкою, немає, і через кілька секунд вони можуть впасти — а за ними може розвіятись у прах і собор, що стоїть трохи збоку від дзвіниці.

Темно-сіре, щойно з конвеєра, ще не вкрите камуфляжним розфарбуванням тіло бойової «ящірки» тремтіло від ледве стримуваної потужності двигунів (ті, хто сховалися за пам’ятником Богдану Хмельницькому, відчули гарячу силу струменів, наче в пустелі починався ураган).

Крейда спочатку нічого не зрозумів, бо сидів як мертвий після повідомлення сина про Стефанію. Але нарешті зауважив, що серед чинів поліції почалася паніка, і тоді приткнув обличчя до гумових прокладок візора приладу денного бачення: на Софійській площі відбувалося щось незвичне і страшне: якийсь невідомий Крейді видовжений апарат (навкруги лежали вбиті люди, а з боку скверика, що навпроти пам’ятника Хмельницькому, вівся вогонь по апарату), раптом звиваючись по бруківці, мов змія, поповз до східного фасаду Софійської дзвіниці і, присмоктавшись до стіни першого ярусу, піднявся вертикально, наче справжня ящірка, й став здійматися вгору, не звертаючи уваги на карнизи між ярусами, оминаючи арки і ніби винюхуючи щось, немов шукав якусь загублену річ. Чини поліції, що оточували Крейду, кинулися до сходів, що вели з оглядового майданчика готелю «Трансконтиненталь» донизу. Залишились лише Крейдові вартові, які заніміли від побаченого так само, як і об’єкт, охоронюваний ними.

Нарешті цей пекельний новий вид зброї (навіть маршал Крейда, хоч і з запізненням, зрозумів це), ця «ящірка», проминувши постаті апостола Андрія і князя Володимира на третьому ярусі й лише зазирнувши на хвилину в кругле вікно і торкнувшись дзвонів, які зазвучали тривожно, вляглася впоперек четвертого ярусу, спрямувавши голову в бік собору.

— Ти чому не відкриваєш вогонь? — знову Палій був на зв’язку. — Чого чекаєш?

— Пішов ти к довбаній матері, — роздільно й чітко вимовив ці слова Стригун, сам здивувавшись тій свободі, що відчув у ці хвилини. Бо почував себе хазяїном Києва, господарем Землі і Неба, повелителем Часу і Простору, тобто Богом (хоча десь прочитав, що Бог не знає, що таке Час і Простір — ці поняття для Нього не існують). Від одного руху «мишки» тепер залежала доля тих, хто зібрався усередині Софійського собору, а не від наказів якогось сраного Палія — нездари, який став кимось лише завдяки волі Гайдука. Але і з Гайдуком буде сьогодні покінчено.

Стригун кинув погляд на монітор, де карбувалася кольорова картинка, побачена очима «ящірки», електронний погляд якої проникав крізь стіни: спочатку виникла постать жінки з піднятими в молитві руками. Синій хітон, пурпуровий плащ із золотими складками, вузько поставлені очі, що не зводили суворого погляду зі Стригуна. Йому стало не по собі. Потім картинка, побачена «ящіркою», поповзла донизу, панорамно пройшлася по внутрішньому простору, торкнувшись на мить золоченого іконостасу й зупинившись перед вівтарем.

Зал собору був порожній. Хоч скільки погляд «ящірки» нишпорив по будівлі собору, жодної людини в ньому виявлено не було.

Дві гармати PPW (pulse-power weapons), які генерували електромагнітні пульсові удари, були заздалегідь установлені Зігелем неподалік від Софійського і Михайлівського майданів. Почувши наказ Зігеля, оператор гармати навів її на сіру «ящірку» і «причепив» об’єкт до автоматичної системи наведення. «Ящірка» якраз повільно повзла вгору по дзвіниці й нарешті зупинилася на четвертому ярусі під золотим куполом, зайнявши горизонтальне положення, готуючись до вирішального стрибка на Собор.