Юрий Щербак - Юрій Щербак. Час тирана. Прозріння 2084 року (2014)

Гайдук через обтяженість справами цих деталей не знав; він ще у травні створив оперативну групу з підготовки Києва до видатної події світового значення на чолі з мером Шморгуном, у складі Назарової, яка відповідала за безпеку в столиці, та інших чиновників, які забезпечували транспортування, харчування, розміщення, медичне і культурне обслуговування учасників цієї події. Назарова дала наказ залучити до акції десять тисяч поліцейських, сил жандармерії та спеціальних антитерористичних загонів і доручила начальнику ІСТАР (Інституту стратегічно-аналітичних розробок) майору Воропаю розробити програми захисту гостей свята. Науково-технологічне керівництво операцією «Київський бастіон» Назарова поклала на Антона Зігеля. До операції залучено було бригаду дронів, які мали забезпечувати спостереження з повітря за натовпами учасників свята.

Але події в Краснодоні значно ускладнили оперативну ситуацію: першим поривом Гайдука було бажання негайно вилетіти до Луганська — особисто очолити боротьбу з «чорним сонцем» — хмарою сарани, яка повільно рухалась у житницю України-Руси, де дозрівав багатий врожай зерна. Але його відсутність у Києві під час Акту Возз’єднання мала б негативні політичні наслідки, викликала б чутки про нестабільність держави, її сповзання до громадянської війни, її улеглість до повзучої ісламської агресії.

Тому Гайдук прийняв рішення залишитись у Києві, а відповідальність за операцію «Хліб життя» поклав на Нерубая та генералів Селім-хана з Криму й Максимова зі Львова. Науковим консультантом був призначений Валентин Троянко. Гайдук знав, звичайно, про непримиренно-ворожі стосунки Селім-хана й Максимова, й — трохи в іншій площині — Троянка і Нерубая. Це було запорукою ревного виконання ними обов’язків, запеклої конкуренції і контролю дій Селім-хана з боку Максимова, якби диктатор Криму здумав поширити свою владу (чи владу ісламу) над християнським півднем.

Була негайно створена група військ «Південь» зі штабом у Мелітополі, туди спішно перекидалися формування збройних сил і поліції. Гайдук як Верховний головнокомандувач вже о 2:00 РМ підписав відповідний наказ, ігноруючи Палія, який зник невідомо де і не озивався.

До Мелітополя було відправлено шість великих військово-транспортних «черепах» із трьома «ящірками» на борту кожної, бригада бойових дронів-кілерів, десять безекіпажних танків «Оберіг STX-99», три бригади ЗРК, літак електронної розвідки АН-378-ХМ, п’ять космічних винищувачів F-160, три дивізіони вогнеметів, пожежні війська та інша техніка й допоміжні інженерно-саперні підрозділи.

Таким чином кризовий штаб керував двома складними операціями, від яких залежала доля держави: «Київський бастіон» — як щит проти операції «Благодатний вогонь», «Немезида» чи «Ритуальне очищення» та «Хліб життя» — як меч проти Омарової агресії «Гнів небесний». Гайдук згадав спекотні дні травня-червня 2079 року, коли вони з Палієм взяли на себе відповідальність за одночасне проведення двох операцій — «Ранні жнива» і «Стратегічний параліч». Тепер обставини змінилися, наче картинка, перевернута з ніг на голову: тепер Гайдук захищався проти сил, спрямованих на повалення його режиму; агресія приходила не з Півночі, а з Півдня, але незмінним залишалося прагнення агресора забрати в народу найдорогоцінніший скарб — хліб.

Вже о 4:00 РМ аналітики штабу, ґрунтуючись на спостереженнях Чміля й Костакіса та даних супутника, встановили маршрут і швидкість руху сарани вглиб країни. По розрахунковій лінії руху чорної хмари почалися земляні роботи; сотні бульдозерів, скреперів, бойових саперних машин рили ями, рівчаки, заглиблення, траншеї, вкривали дно плівкою й наповнювали нафтою, мелясою, миючими розчинами; спеціальні команди хімічних військ у зелених антитоксичних комбінезонах під наглядом Троянка завозили і заливали в ці штучні баюри якусь отруйну рідину.

Вже надвечір з’явилися перші жертви: під час заповнення рівчаків біля селища Єсаулівка на взвод хімвійськ напала передова частина чорної хмари: ті, хто дивом вижив у цій затятій сутичці, розповідали потім, що багатотонна маса сарани накинулася на поживу, розшматовувавши бійців, які з металевих фляг виливали липку й солодку рідину до рівчака; комахи, що спробували приманку, гинули, але за ними сунули нові хвилі, які пожадливо пожирали своїх саранячих співродичів.

Звістка про це одразу полетіла до Мелітополя й Києва.