Юрий Щербак - Юрій Щербак. Час тирана. Прозріння 2084 року (2014)

— Що ви робите, пане генерале, це безумство. Я не буду…

— Роби, що сказано, — затявся Чміль. — Інакше погони полетять і твоя пенсія.

Перед ними стояла чорна стіна, схожа на поверхню невідомої планети, з тією лише різницею, що ця поверхня не була мертва, а ворушилася, наче магма. Навіть крізь шум двигунів чопера до них долинав інший, потужніший, зловісний гомін тварюк, спресованих у кулю. Страх пойняв Чмілеву душу, і він згадав, як отець Фавн читав їм у Братстві з Біблії незрозумілі й таємничі слова:

«Із диму на землю вийшла сарана… і дано було їй владу… а сарана та подібна була до коней, готових до бою. На головах у неї — наче вінці, подібні до золота, а обличчя її — наче обличчя людини. І мала панцирі, подібні до залізної броні, а шум її крил — як від колісниць із великою кількістю коней, які біжать до бою…»

— Дивіться! — гукнув злякано підполковник Костакіс, задираючи вгору ніс гелікоптера.

Від чорної поверхні відділився протуберанець — подібний до списа викид біомаси — який стрімко наближався до них.

Чміль зрозумів, що пілот був правий, і наказав:

— Ракети до бою!

Ракетний залп струсонув гелікоптер, який, зробивши «мертву петлю» в небі, почав різко знижуватися, щоб відірватися від протуберанця. Всередині чорної маси спалахнули вибухи ракет, що не змінили ні швидкості, ні напрямку руху сарани, яка атакувала гелікоптер.

— Земля, я «Донець-один». «Я Донець-один». У нас проблеми. Нас атакує сарана, — підполковник Костакіс намагався говорити спокійно.

Другий залп ракет нічим не покращив ситуації. Останнє, що побачили Костакіс і Чміль — чорно-золоту хвилю розлючених істот, що обліпили вікна кабіни, від чого всередині запанувала темрява — тільки світилися індикатори приладів; сарана щільною масою вдарила по гвинтах так, що вони розлетілися на шматки: тепер чопер «Ірокез» — автоматизований, озброєний до зубів апарат, що наводив жах на противника, почав каменем падати на землю зі швидкістю пікіруючого бомбардувальника, оточений щільним чорним коконом сарани. І в центрі управління летами в Луганську, і в надзвичайному штабі в Києві почули люті крики підполковника Костакіса:

— Хлопці! Твою мать… я послухав цього мудака, цього курдупеля Чміля, а тепер… Допоможіть моїй сім'ї… Прощайте! Твою мать!

Це були останні слова, що пролунали з гелікоптера, який вибухнув у степу під Краснодоном.

Через годину після інформації про загибель чопера з Чмілем і Костакісом до Гайдука з різних міст України-Руси, переважно з південно-східної її частини, почали надходити повідомлення про масові демонстрації мусульман — поки що мирні: сотні тисяч чоловіків у довгих білих одіяннях і чалмах і жінок у хіджабах вирішили зробити вихідний день і подалися до мечетей. Свою роботу припинили базари, маленькі овочеві крамнички й навіть великі торговельні центри, у деяких містах зупинився транспорт і почалися перерви у постачанні харчових продуктів, прибиранні сміття, на будівництвах об’єктів комунальної власності. Шейх Омар почав операцію «Гнів небесний», складовою частиною якої стала операція ФИО «Немезида».

На спеціальній карті-екрані України-Руси виникали все нові й нові зелені точки ісламського мирного повстання, стрімко зростали цифри учасників операції Омара. Карту розгорнули в щойно відкритому кризовому штабі, розміщеному в новому місці — не на Острові чи в Чабанах, — а на Звіринці, під старовинними київськими горами, неподалік від підземного Звіринецького монастиря. Заїхати сюди можна було через вулиці Землянську чи Видубицьку, а ще легше спеціальним підземним тунелем від станції метро «Іван Мазепа» або станції «Катерина Білокур». Надійно схований у товщі гори в залізобетонних лабіринтах, здатних витримати ядерні вибухи, штаб був, по суті, невеличким підземним містом, обладнаним усім необхідним для автономного існування.

Після замаху на Рогульці Гайдук не бачив Палія; міністр оборони лише передзвонив до нього, висловивши глибоке співчуття й обурення з приводу такого звірячого акту й пообіцяв провести силами Особливого відділу МО власне розслідування, знайти й заарештувати учасників і замовників замаху. Розпитував, як почувається Святик, і казав, що Леді приголомшена тим, що сталося, й проплакала всю ніч, дізнавшись про злочин на Рогульці.

«Проплакала від того, що задум зірвався», — зло подумав Гайдук.

Палій весь час перебував у відрядженнях, проводив навчання військ, офіцерські збори, інспектував гарнізони. Забезпечувати порядок у Києві під час Акту Возз’єднання він доручив військовому коменданту Києва генерал-лейтенанту Радживу Лалу, якому Гайдук довіряв повністю, — проте саме в червні Раджив змушений був поїхати до Індії на похорон якогось близького родича. З ліні, недбальства чи байдужості організаційні справи скинули на Управління охорони, яким командував полковник Стригун, й на ІНКОМ (Інститут нових комунікацій), начальник — майор Шпак.