Іван Єфремов - Серце Змії

— Можна тимчасово померти для Землі! — вигукнув астронавігатор.

Командир «Теллура» кивнув головою.

— Ідіть мийтеся, їжте, наступна пульсація вже скоро! Тей, ви чому повернулися?

Помічник командира стенув плечима.

— Хочеться якнайшвидше взнати шлях, прокладений приладами. Я готовий змінити вас.

І без подальших слів астрофізик натиснув кнопку в середині пульта. Увігнута полірована кришка безгучно відсунулася, і з глибини приладу піднялася скручена спіраллю стрічка сріблястого металу. Її пронизував тонкий чорний стержень, що означав шлях корабля. Мов коштовне каміння, горіли на спіралі крихітні вогники — зорі різних спектральних класів, повз котрі йшов шлях «Теллура». Стрілки незліченних циферблатів почали хоровод майже осмислених рухів. Це обчислювальні машини урівноважували пряму лінію наступної пульсації так, щоб прокласти її в якомога більшому віддаленні від зірок, темних хмар і туманностей світного газу, котрі могли приховувати ще невідомі небесні тіла.

Захоплений роботою, Тей Ерон не помітив, як проминуло кілька мовчазних годин. Велетенський зореліт продовжував свій біг у чорну порожнечу простору. Товариші астрофізика тихо сиділи в глибині напівкруглої канапи, поблизу від масивних потрійних дверей, що ізолювали пост управління від інших приміщень корабля.

Веселий дзвін маленьких дзвіночків сигналізував про закінчення обчислень. Командир зорельота повільно підійшов до пультів.

— Вдало! Друга пульсація може бути майже втричі довшою від першої…

— Ні, тут тридцятивідсоткова невизначеність! — Тей показав на кінцевий відтинок чорного стержня, що ледь помітно вібрував у такт коливанням пов’язаних з ним стрілок.

— Так, повна визначеність — п’ятдесят сім парсеків. Відкинемо п’ять на можливість прихованих помилок — п’ятдесят два. Готуйте пульсацію.

Знову перевірялися всі незліченні механізми і зв’язки корабля. Мут Анг з’єднався з каютами, де знаходилися занурені в сон решта п’ять членів екіпажу «Теллура».

Автомати фізіологічного спостереження відзначили, що організми сплячих у нормальному стані. Тоді командир увімкнув захисне поле навколо житлових приміщень корабля. На матових панелях лівої стіни побігли червоні струмені — потоки газу в схованих позаду них трубках.

— Пора? — трохи хмурячись, спитав командира Тей Ерон.

Той кивнув. Троє чергових мовчки опустилися в глибокі крісла, закріплюючи себе в них повітряними потоками. Коли був застебнутий останній гачок, кожен дістав зі скриньки в лівому бильці прилад для впорскування, готовий до застосування.

— Отож, ще на півтораста років земного життя! — сказав Карі Рам, приклавши апарат до оголеної руки.

Мут Анг зірко подивився на нього. Очі юнака світилися легкою насмішкою, властивою здоровій і цілком врівноваженій людині. Командир почекав, поки його товариші відкинулися в кріслах і заплющили очі, впадаючи в несвідомий стан. Тоді він увімкнув важельки на маленькій коробочці біля свого коліна. Безшумно і невідворотно, мов сама доля, опустилися зі стелі масивні ковпаки. За хвилину до цього Мут Анг увімкнув механічних роботів, що керували пульсацією і захисним полем. Під ковпаком у слабкому світлі блакитнуватого нічника командир прочитав покази контрольних приладів і лише після цього приспав себе…

Зореліт вийшов з четвертої пульсації. Тепер загадкове світило — мета польоту — виросло на екранах правого, «північного» боку до розмірів Сонця, видимого з Меркурія.

Колосальна зірка з рідкісного класу «темних» вуглецевих зір була піддана детальному вивченню. «Теллур» ішов на субсвітловій швидкості на відстані менш ніж чотирьох парсеків від гігантської тьмяної зорі КНТ8008, ледь видимої з Землі навіть у потужні телескопи. Подібні зірки — їх поперечник дорівнював ста п’ятдесяти — ста сімдесяти діаметрам нашого Сонця — відрізнялися багатством вуглецю у своїх атмосферах. При температурі в дві-три тисячі градусів атоми вуглецю сполучалися в особливі молекули-ланцюжки, з трьох атомів кожен. Атмосфера зорі з такими молекулами затримувала випромінювання фіолетової частини спектра, і світло гіганта було дуже слабким порівняно з його розмірами.

Але центри вуглецевих гігантів, розігріті до ста мільйонів градусів, були могутніми генераторами нейтронів і перетворювали легкі елементи у важкі і навіть зауранові, включно до каліфорнію і россію, як було названо найважчий з елементів із атомною вагою 401, створений уже чотири століття тому. Вчені вважали, що фабриками важких елементів Всесвіту були вуглецеві зірки. Вони розсіювали ці елементи в просторі після періодичних вибухів. Збагачення загального хімічного складу нашої Галактики йде саме за рахунок дії темних вуглецевих гігантів.