Іван Єфремов: Серце Змії

— Епсилон Змії зовсім близько, — голосно сказав Карі Рам.

Молодий астронавігатор хотів заслужити схвалення командира. Але Мут Анг мовчки дивився праворуч, де виділялася чистим білим світлом далека й яскрава зоря.

— Туди пішов мій попередній зореліт «Сонце», — повільно промовив командир, відчувши в себе за плечима вичікувальну мовчанку, — на нові планети…

— То це Альфекка в Північній Короні?

— Так, Раме, або, якщо хочете, європейська назва Гемма… Але час до справи!

— Будити решту? — з готовністю спитав Тей Ерон.

— Для чого? Ми зробимо одну-дві пульсації, якщо переконаємося, що попереду порожньо, — відповів Мут Анг. — Вмикайте оптичні й радіотелескопи, перевірте настройку пам’ятних машин. Тей, увімкніть ядерні мотори! Наразі будемо рухатися на них. Давайте прискорення!

— До шести сьомих світлової?

І у відповідь на мовчазний кивок командира Тей Ерон швидко виконав необхідні маніпуляції. Зореліт навіть не здригнувся, хоча сліпуче райдужне полум’я палахнуло на весь огляд екранів і цілком сховало слабкі зорі нижче виблискуючого Чумацького Шляху. Серед тих зірок було і земне Сонце.

— У нас кілька годин, поки прилади завершать спостереження і закінчать чотирикратну перевірку програми, — сказав Мут Анг. — Треба попоїсти, потім кожен з нас може усамітнитися і відпочити трохи. Я зміню Карі.

Зорельотчики вийшли з центрального посту. Карі Рам пересів у обертове крісло посередині пульта. Астронавігатор закрив кормові екрани, і полум’я ракетних моторів зникло.

Вогняне Кор Серпентіс продовжувало ряхтіти зухвалими відблисками на незворушному поліруванні приладів. Диск переднього локатора залишався чорним, бездонним колодязем, але це не бентежило, а втішало астронавігатора. Розрахунки, що зайняли шість років праці могутніх умів і дослідницьких машин Землі, виявилися непомильними.

Сюди, у широкий коридор простору, вільного від зоряних скупчень і темних хмар, було спрямовано «Теллур» — перший пульсаційний зореліт Землі. Цей тип зорельотів, що пересувалися в нуль-просторі, повинен був досягнути значно більших глибин Галактики, аніж попередні ядерно-ракетні, анамезонні зорельоти, що літали зі швидкістю п’ять шостих і шість сьомих швидкості світла. Пульсаційні кораблі діяли за принципом стиснення часу і були в тисячі разів швидшими. Але їх небезпечним боком було те, що зореліт у мить пульсації не міг бути керованим. Люди також могли перенести пульсацію лише в несвідомому стані, сховані всередині потужного магнітного поля. «Теллур» пересувався мовби ривками, щоразу прискіпливо вивчаючи, чи вільний шлях для наступної пульсації.

Повз Змію, у майже вільному від зір просторі високих широт Галактики, «Теллур» повинен був пройти в сузір’я Геркулеса до вуглецевої зорі.

«Теллур» послали в неймовірно далекий рейс, щоб його екіпаж вивчив загадкові процеси перетворення матерії безпосередньо на вуглецевій зірці, дуже важливі для земної енергетики. Підозрювалося, що зірка була пов’язана з темною хмарою у формі обертового електромагнітного диска, зверненого ребром до Землі. Вчені очікували, що вони побачать повторення історії утворення нашої планетної системи порівняно недалеко від Сонця. «Недалеко» — це сто десять парсеків, або триста п’ятдесят років шляху світлового променя…

Карі Рам перевірив прилади-охоронці. Вони показували, що всі зв’язки автоматів корабля справні. Молодий астрольотчик віддався роздумам.

Далеко-далеко, на відстані сімдесяти восьми світлових років, залишилася Земля — прекрасна, облаштована людством для світлого життя і натхненної творчої праці. У цьому суспільстві без класів кожна людина добре знала всю планету. Не лише її заводи, рудники, плантації і морські промисли, навчальні й дослідницькі центри, музеї і заповідники, але й милі серцю кутки відпочинку, самотності чи усамітнення з коханою людиною.

І від цього чудового світу людина, ставлячи до себе високі вимоги, заглиблювалася все далі в космічні крижані безодні у погоні за новими знаннями, за розгадкою таємниць природи, що не скорялася без запеклого опору. Все далі йшла людина від Місяця, залитого вбивчим рентгенівським і ультрафіолетовим випромінюванням Сонця, від спекотної й безживної Венери з її океанами нафти, липким смоляним ґрунтом і вічним туманом, від холодного, засипаного пісками Марса з ледь жевріючим підземним життям. Тільки-но почалося вивчення Юпітера, як нові кораблі досягли найближчих зір. Земні зорельоти відвідали Альфу і Проксиму Центавра, зорю Барнарда, Сіріус, Ету Ерідана і навіть Тау Кита. Звичайно, не самі зірки, а їх планети чи найближчі околиці, якщо це були подвійні зорі, як Сіріус, позбавлені планетних систем. Але міжзоряні кораблі Землі ще не побували на планетах, де життя досягло своєї найвищої форми, де мешкали мислячі істоти — люди.