Минуло двадцять годин. У галереї з’явилися Тей і Карі; ледь живі від утоми, вони несли стрічки зоряних карт, що відображали увесь шлях «Теллура» від Сонця до місця зустрічі. Чужі заспішили ще більше. Фотомагнітні стрічки пам’ятних машин землян записували розміщення незнайомих зір, позначені невідомими знаками відстані, астрофізичні дані, шляхи обох білих кораблів, що перехрещувалися складними зигзагами. Все це мало було бути потім розшифровано за приготованими заздалегідь чужими таблицями пояснень.
І, нарешті, люди не втрималися від радісних вигуків. Спочатку біля одної, потім біля другої, третьої, четвертої, п’ятої зірки на екрані з’явилися збільшені кружки, в яких закрутилися планети.
Зображення незграбного, череватого зорельота змінилося цілою зграєю інших, більш вишуканих кораблів. На опущених з-під їх корпусів овальних платформах стояли у своїх скафандрах істоти — без сумніву люди. Знак атома з вісьмома електронами — кисню — увінчував зображення планет і кораблів, проте зорельоти на схемі сполучалися лише з двома із зображених планет: однією, розмішеною близько до червоного великого сонця; другою, що оберталася навколо яскравої золотистої зірки спектрального класу Еф. Очевидно, життя на планетах трьох інших зір, також кисневе, ще не досягло високого рівня, який дозволяв вихід у космос, або мислячі істоти ще не встигли з’явитися там.
З’ясувати це людям Землі не вдалося, але у них в руках були безцінні відомості про шляхи, що вели до цих населених світів, віддалених на багато сотень парсеків від місця зустрічі зорельотів.
* * *
Час було розлучатися.
Екіпажі обох кораблів вишикувалися один перед одним за прозорою стіною. Блідо-бронзові люди Землі і сірошкірі люди фторової планети, назва якої лишилася неясною землянам. Вони обмінювалися ласкавими й сумними жестами, посмішками і навзаєм зрозумілими поглядами розумних, уважних очей.
Небувало гостра туга опанувала людьми «Теллура». Навіть відліт із Землі, з тим щоб повернутися сім віків потому, не видавався такою болюче незворотною утратою. Неможна було примиритися з усвідомленням, що ще декілька хвилин — і ці вродливі, дивні і добрі люди назавжди зникнуть в космічних безоднях, у своєму самотньому й безнадійному пошуку рідного за природою мислячого життя.
Можливо, лише тепер астрольотчики повністю, всім єством зрозуміли, що найважливіше в усіх пошуках, прагненнях, мріях і боротьбі — це людина. Для будь-якої цивілізації, будь-якої зорі, цілої Галактики і всього безмежного Всесвіту головне — це людина, її розум, почуття, сила, краса, її життя!
У щасті, збереженні, розвитку людини — головне завдання неосяжного майбутнього, після перемоги над Серцем Змії, після безумного, темного і злобного марнотратства життєвої енергії в низькоорганізованих людських спільнотах.
Людина — це єдина сила в космосі, яка може діяти розумно і, долаючи найстрахітливіші перешкоди, йти до доцільного і всебічного облаштування світу, тобто до краси осмисленого і могутнього життя, повного щедрих і яскравих почуттів.
Командир чужих зробив якийсь знак. Відразу ж молода жінка, яка демонструвала красу мешканців фторової планети, рвонулась у бік, де стояла Афра. Широко розкинувши руки, вона притиснулася до перегородки в прагненні обняти прекрасну жінку Землі. Афра, не помічаючи сліз, що котилися по щоках, розпласталася на прозорій стіні, як полонена пташка, що б’ється об скло. Світло в чужих згасло, і почорніле скло стало безоднею, в якій потонули всі поривання землян.
Мут Анг наказав увімкнути земне освітлення, але галерея по той бік перегородки виявилася порожньою.
— Зовнішня група, вдягнути скафандри для від’єднання галереї! — владно увірвався в тужне мовчання голос Мут Анга. — Механіки — до двигунів, астронавігатор — у пост управління! Всім приготуватися до відльоту!
Люди розійшлися з галереї. Винесли прилади. Лише Афра, освітлена тьмяним світлом з відкритого бортового люка, стояла непорушно, наче скована крижаним холодом міжзоряних просторів.
— Афро, ми зачиняємо люк! — покликав її Тей Ерон звідкись із глибини корабля. — Хочеться прослідкувати за їх відльотом.
Молода жінка раптом отямилася і з криком: «Стійте! Тей, стійте!» — побігла до командира. Здивований помічник стояв спантеличений, проте Афра повернулася дуже швидко. Поряд з нею біг Мут Анг.
— Тей, прожектор у галерею! Викличте техніків, екран установіть назад! — розпоряджався на бігу командир.
Читать дальше