Микола Дашкієв - Зорепади

Здесь есть возможность читать онлайн «Микола Дашкієв - Зорепади» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Жанр: Фантастика и фэнтези, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Зорепади: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Зорепади»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

ВИДАВНИЦТВО ДИТЯЧОЇ ЛІТЕРАТУРИ «ВЕСЕЛКА»
КИЇВ 1975
Жанр наукової фантастики користується незмінною любов’ю читачів. Далекоглядність і гнучкість людського розуму, науковий експеримент, що показав найнесподіваніший результат, мужність і стійкість піонерів освоєння невідомих світів, — цих та інших цікавих тем торкаються у своїх оповіданнях українські письменники-фантасти.
Твори, що ввійшли до нової збірки, пройняті ідеями гуманізму, гордістю за людину-творця. Є в збірці й гумористичні оповідання, однак порушені в них проблеми викликають цілком серйозні роздуми.
Художнє оформлення АНАТОЛІЯ ДЕВ’ЯНІНА
© Видавництво «Веселка», 1975

Зорепади — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Зорепади», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Того ж вечора вони з Старим сиділи над баржинською колекцією і міркували про те, скільки невикористаних резервів має людський організм, особливо мозок.

— Неймовірно, — сказав Старий. — Просто неймовірно! Адже всі ці люди абсолютно нормальні. В усьому, крім своєї феноменальної здібності до чогось одного. Це — не патологічні типи, ні. Уявіть собі, що всі ці можливості сконцентровані в одній людині, в такому Великому Бухарці, га? Вражаюча була б картина… Спробуйте-но побудувати таку модель, Борисе Веніаміновичу!

Дзвоник.

Баржин засунув ящики картотеки, вийшов із закапелку, погасив світло. Знову дзеленькнуло. «Ач, не терпиться комусь», — подумав Баржин.

За дверима стояв Озол. Якщо когось із своїх і хотів побачити Борис, то саме Озола. Чи — Муляра, але Муляр десь у Криму. Адже обидва вони не були сьогодні в лабораторії, вони — «позаштатні».

— Привіт! — сказав Озол. — До речі, шеф, це — неподобство.

— Що? — здивувався Баржин. Він ніяк не міг звикнути до манери Озола.

— Щиросерде каяття полегшує провину, — м’яко порадив Озол. Потім прислухався: — У вас, здається, тихо! Але за всіх обставин розмовляти на східцях — не кращий спосіб. — Він зайшов до квартири, не роздягаючись, заглянув у кімнату: — Невже я перший?

— Перший, — ствердив Баржин. — І, сподіваюсь, останній.

— Не сподівайтесь, — пообіцяв Озол і спитав: — Як ви запобігаєте передчасному склерозові, Борисе?

Він роздягся, витяг з портфеля пляшку вина, сунув її в холодильник.

— Що ви затіяли, Вадиме? — поцікавився Баржин.

— Відзначити ваш день народження.

Баржин знітився.

— Нокаут, — констатував Озол. — Ось вони, вчені, герої, що забувають себе в праці…

— Підловив, — мовив Баржин. — Ох, і підловив же ти мене, Вадиме Сергійовичу!

«Знає він чи не знає? — думав Баржин. — Схоже, що ні. Але тоді чому не питає, чим сьогодні закінчилося? Отже, знає. Хай їм грець разом з їхньою чуйністю і тактовністю!»

— До речі, шеф, заразом відзначимо й маленький гонорар, — скромно мовив Озол.

— Звідки?

— Є такий новий журнал «Камчатка». В Петропавловську. Випадково довідався, випадково послав, випадково надрукували… Буває!

— Вітаю!

— Дякую, — буркнув Озол. — Вітати будете потім. Поки що — збирайте на стіл. Адже зараз почнуть сходитися. Не у всіх же склероз. А я займуся кавою. Що у вас там?

— Самі розберетеся, — відказав Баржин.

— Авжеж, розберусь, — Озол зник на кухні, і невдовзі звідти долинув його голос: — І коли я навчу вас купувати каву без цикорію, Борисе?

«Знає, — вирішив Баржин. — Ну й цур йому». Баржину чомусь полегшало — зовсім трошки, але полегшало.

Озол таки знав.

Зранку в нього все падало з рук. Навіть правка старих рукописів — робота напрочуд цікава — і та не давалася. Він намагався читати, валявся на дивані, курив… З чотирьох почав дзвонити в лабораторію — усе марно. Десь о сьомій йому зателефонував Гіго.

Отже, перша спроба виявилася невдалою. Погано. Але й не трагедія.

— З шефом негаразд, — сказав Гіго. — Я розумію, що йому важче за всіх нас, але… Він навіть не попрощався ні з ким. Такого я не пам’ятаю.

Ну, звісно — це ж Баржин, «щасливчик Баржин», який не знав ще жодної поразки, а коли назбирується така позитивна інерція — вже перший поштовх буває надто болісний.

— Добре, — відповів Озол. — Цьому можна зарадити. До речі, ти не забув, що шеф сьогодні іменинник?

— Але він нікого не запрошував.

— Я запрошую. — Озол поклав трубку.

Йому не треба було напружуватися, щоб уявити собі, як усе було: Озол добре знав і обставини, і людей.

…Яновський відвів Перегуда у фізіологічну експериментальну. Перегуд сів у крісло — велике, зручне крісло енцефалографа; під стелею почала розмірено спалахувати — тричі на секунду — лампочка; сумовито співав, заколихуючи, сигнал. Професійним, трохи театральним жестом Яновський підніс руку… Зойка з Олексою та Борисом-біс завмерли в машинній, куди подавалася інформація з усіх наліплених на Перегуда датчиків. У дверях напоготові стояв Зимін — на випадок негайної медичної допомоги, хоча уявити собі ситуацію, за якої така допомога могла б знадобитися, було досить важко. Схема експерименту надзвичайно проста. Баржин замкнувся в своєму кабінеті. Гіго м’якою ходою прогулювався по коридору, де товклася молодь обох експериментальних груп.

Час зупинився…

І от, їдучи через усе місто в старенькій «Волзі» — йому завжди щастило на подібні таксі, — Озол думав, що в цій невдачі є певна закономірність. Яновський… Втім, це все одно, що замикати стайню, як коней вкрали. Адже коли Баржин привів Яновського в лабораторію і сказав, що «Михайло Сергійович люб’язно погодився взяти участь у наших дослідах», — Озол був задоволений, як і всі інші. Це тепер можна казати чи думати, що вже тоді у нього було якесь упередження… А в тім-то й річ, що нічого такого не було.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Зорепади»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Зорепади» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Микола Дашкієв - Загибель Уранії
Микола Дашкієв
Микола Руденко - У череві дракона
Микола Руденко
Микола Трублаїні - Пригоди в повітрі
Микола Трублаїні
Микола Панов - Боцман з «Тумана»
Микола Панов
Микола Дашкієв - Зуби дракона
Микола Дашкієв
Микола Дашкієв - Зустріч з тайфуном
Микола Дашкієв
libcat.ru: книга без обложки
Микола Дашкієв
Микола Дашкієв - Право на риск
Микола Дашкієв
Микола Дашкієв - Еліксир життя
Микола Дашкієв
Микола Дашкієв - Кришталеві небеса
Микола Дашкієв
Микола Дашкієв - Кришталеві дороги
Микола Дашкієв
Микола Дашкієв - “Галатея”
Микола Дашкієв
Отзывы о книге «Зорепади»

Обсуждение, отзывы о книге «Зорепади» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x