Микола Дашкієв - Зорепади

— Знаю, що ви дуже зайняті, і довго не затримаю вас, — промовив гість загальновживану в Галактиці формулу ввічливості. — Річ у тім, що до нас у ГАМ надійшла пропозиція прийняти вас членом нашої організації. Як стало відомо, один ланітар полював разом з вами на ведмедя. Я так називаю це чудовисько? Ці дії цілком відповідають букві й духові статуту ГАМу. Галактичне братство, безкорислива взаємодопомога, відсутність будь-яких форм гноблення. На голосуванні ваша кандидатура пройшла. Слово за вами.

— Гм… — мугикнув Савелій задумливо. — Діло не просте, враз і не вирішиш. Тут треба добре обмізкувати. Давайте поки перекусимо, що бог дав.

— Правильно, — схвалив представник ГАМу. — Зопалу такі справи беруться вирішувати тільки зелені.

Жінка швиденько зібрала на стіл і чкурнула з кімнати. Гаміст був не дурний, він швидко зметикував, що й до чого. За півгодини він уже розпустив лусочки на товстому череві і, поплескуючи Савелія по спині холодною зеленою лапою, втовкмачував:

— Зрозумій, гомо, полюватимеш на якій завгодно планеті Галактики! На будь-якого звіра, птаха чи рибину.

Він вдарив себе кулаком у груди. Перетинчаста лапа ляснула по лусочках.

— Ми мисливці-професіонали! Не для пустощів, для прожиття добуваємо харчі тяжкою і небезпечною працею. Та невже ж не допоможемо один одному! Ось зараз, приміром, інсектонам не дає спокою динокан. Страшне чудовисько! Багато хто пробував уполювати його, та мало хто повернувся.

— То чого ж ми сидимо? — сказав Савелій і підвівся. — Де цей динокан? — спитав він суворо. — У мене на ногах драконяча шкіра вже потерлася. Час міняти!

— Зараз, гомо, зараз, — відповів ящір з готовністю. — Ми так і знали, що ти згодишся допомогти нещасним інсектам. Все ж таки ти сам ссавець, зрозумієш звички чудовиська.

— Маріє!!! — гарикнув Савелій.

З двору долинуло сердите:

— Чого тобі?

— Збери в дорогу!

Він підбадьорливо поплескав ящера по пластинчастій спині і зняв з стіни двостволку.

— У мене, хлопче, це швидко робиться. Підсумок повний, патронташ набив, рушниця завжди справна. Можу вночі скочити з ліжка й погнатися за зубряком.

До кімнати, спідлоба позираючи на ящера, зайшла Савелієва дружина. В руках вона тримала вигорілий на сонці рюкзак.

— Повний порядок? — спитав Савелій.

— Так, — відповіла вона обурено. — Все поклала. У газету загорнула курку і п’ять бутербродів з домашньою ковбасою.

— Ет, — сказав Савелій незадоволено, — замучиш ти мене домашньою ковбасою. Ну гаразд, ми пішли. Зроблю справу, повернуся.

Вони вийшли за околицю, заглибились у гай, де стояв пошарпаний двомісний космоліт з яскравим написом на боці — «Інспекція ГАМ».

Сідаючи до космольота, ящір зауважив:

— Жінка в тебе, гомо, хороша. Тільки сердита чогось. Не любить нас, плазунів?

— Та ні, — сказав Савелій, — на особистість вона не звертає уваги. Для неї головне — душа. Просто не любить, коли йду на полювання. Хоче, щоб став садівником або ж городником. Тьху!

— У мене те ж саме, — зітхнув ящір. — Справжня хатня війна. Та щоб ми, шляхетні мисливці, у городі копирсалися!

Він сердито насунув на кабіну ковпак і ривком підняв машину в повітря.

Зустрічали їх дві товсті, завбільшки з індика білувато-рожеві істоти. В обох голови були круглі, як повітряні кулі, а величезні очі займали половину обличчя. Над лисими маківками коливалися гнучкі вусики.

— Ось, — промовив бадьоро ящір. — Привіз землянина. Безстрашний мисливець-професіонал. Знищити вашого динокана йому все одно, що чхнути. Ах, ви не чхаєте! Ну все одно, прошу любити й поважати, а я відчалюю. Бувайте здорові!

Він повернувся до Савелія.

— Я полечу в ГАМ передати про вашу згоду. Повернуся години через три. Може, стану в пригоді.

Він крутонув кермо, опустив лапу па педаль. Космоліт підплигнув і розтанув у незвично зеленому небі.

Інсекти покірливо дивилися на Савелія. Один спитав боязко:

— Ви й справді захищатимете кас, мирних хліборобів?

— Звісно, — відповів твердо Савелій, — показуйте звіра!

— Ходімо, — сказав один інсект тоненьким голосом.

Вони пішли через село. Савелій обережно обминав хлопчаків, які борсалися у придорожній пилюці, статечно вітався з старими, що грілися проти сонця, сидячи на призьбі.

Потім вони перейшли по хиткому містку швидкий струмок і подалися до гір, що виднілися вдалині.

Місцевість була якась дивна. Трава жовта, мов глина, а глина зелена, як трава. Небо не синє, а зелене, і сонце ніби не сонце, а величезний місяць в третину неба.