Микола Дашкієв - Зорепади

«Звісно, вона могла знадобитися художникам, — міркував собі Пуаро. — Вони могли розцупити її на свої полотна… Імпресіоністи — разом з настроєм — цілком і повністю, а пуантелісти — по дрібочці, по крапочці. Ота їхня хитромудра манера малювати крапками до добра не доведе, бо ж загальновідомо, що за крапками в кінці речення криється більше, аніж у цілому рядку. Втім, зараз цей стиль не модний… Абстракціоністи? Прихильники поп-арту? Але ж і для тих, і для тих ніч — щось занадто реальне. Отже, версія відпадає».

«Стривай, але ж ніч — це насамперед час! Хто вигадав усі оті фокуси-мокуси з часом? Альберт Ейнштейн? Нільс Бор? Кривизна простору. Дискретність часу… Тут щось накльовується. Дискретність — вона ж себто і відсутність безперервності… Ніч зникла в проміжку між вечором і ранком… Гм, так… Час можна перетворити на енергію, енергію — на матерію… А матерію можна поцупити…»

— Еврика! — вигукнув Пуаро. — Побіжу до мадам Крісті. Це фізики жартують! Але ж усі фізики — джентльмени і вміють цінувати час і повернуть ніч туди, де взяли!

Славетний сищик Еркюль Пуаро дременув на розшуки Агати Крісті.

І знову голови присутніх обернулися на дев’яносто градусів: дивилися на комісара Мегре.

— Вся надія на вас, дорогий Мегре, — сказав йому Жорж Сіменон. — Якщо не ви, то хто ж?!. Новорічна ніч — це російська ялинка, французьке шампанське…

Мегре припалив люльку. Кільця диму повільно спливали під стелю, вимальовуючи на ній космічні краєвиди. Думка Мегре сновигала в його мозку, як тигр у клітці.

«Що це — змова? Підступи Коза Ностра? Мафія? Витівки гангстерських синдикатів?.. Куди злочинці могли заховати новорічну ніч? Адже це не голка в скирті сіна!.. Може, замислили якусь величезну валютно-експортну авантюру? „Злочин століття“ — тут викрали новорічну ніч, а над Ріо-де-Жанейро вона буде подвійної тривалості?.. За нинішнього економічного стану не минути… Так, на кін поставлено дуже багато! Якби пощастило знайти цю ніч — ото був би сюжет для пана Сіменона!.. Якби пощастило…»

У Мегре аж в очах потемніло. Зовсім потемніло, наче вночі. Зате в свідомості зблиснув промінець надії.

— Я натрапив на слід, — сказав Мегре. — Мені в очах потемніло… Кумекаєте?.. А якщо й інші наслідуватимуть мій приклад?.. Ми знайдемо ніч і повісимо її на гвіздочок, там, де вона й була! Зараз і перевірю!

Мегре зник за дверима.

Пасажири вже неспроможні були здійснювати обертальний рух голів, отож більшість з них обмежилася тим, що ще на дев’яносто градусів повернула очі. У північно-західному кутку кают-компанії в м’якому кріслі чи то сидів, чи то лежав славетний Шарль Огюст Дюпен. Це його разом з Едгаром По цілком заслужено вважають засновниками детективного жанру. Викрадення новорічної ночі Шарль Огюст Дюпен сприйняв як особисту образу. Всі знали про маленьку слабкість цієї великої людини: він любив ніч. Він був закоханий у цю темнолику богиню. Це він, Дюпен, з першими променями сонця зачиняв віконниці, запалював світильники… Він умів штучно подовжити невимовну чарівливість ночі… А тут з-під самісінького його носа поцупили ніч! Та ще яку ніч!

Його блискучий аналітичний розум, його фантастичні здібності, всі грані його неабиякого таланту напружилися… Шарль Огюст Дюпен зосередився. Його крісло завібрувало від напруги… Вібрація охопила кают-компанію, салони, машинні відсіки. Вібрував увесь лайнер. Напруженість наростала…

— Я повинен знайти цю ніч! — закричав високим фальцетом Дюпен. — І це ясно, як божий день!

У цей час знову прогриміли чиїсь кроки. Двері кают-компанії відчинилися. Зайшов майор Пронін, тримаючи в руці свій знаменитий ліхтарик.

— Я поверну вам ніч, — тихо сказав майор Пронін і вимкнув ліхтарик.

Знову щось клацнуло. Годинник виплив з небуття. Почувся дзенькіт кришталю.

— З Новим роком! — одностайно вигукнули всі славетні сищики.

Білосніжний лайнер, розтинаючи своїм детективним носом хвилі літературного та кінематографічного океанів, повним ходом ішов у новий рік.

Звістка про те, що останній екзамен прийматиме сам Професор, не викликала в студентів захоплення.

Всі давно звикли до «старого Іпсі» — електронного екзаменатора «Іпсилон-77». Він, хоча й віддавав перевагу радіоаматорам, ніколи не був свинею і друкував незадовільний бал тільки в найостаннішому випадку, тим часом як Професор діяв за принципом: «На п’ять знає лише кібернетична машина, на чотири — я, професор Кувиркот, а от чи знаєте ви, юначе, на трійку — це ще треба довести».