Микола Дашкієв - Зорепади

Я отямився, відчувши поряд живу істоту. Я ще не встиг подумати, хто б це міг бути, як відчув дивні зміни у себе в роті. Так, заходячи до давно знайомої кімнати, не помічаєш спочатку, що зникло крісло, а на його місці стоїть тумбочка з телефоном. Знаєш, що тут щось не так, проте не можеш збагнути, що саме.

Відчуваю зовсім близько чиєсь уривчасте дихання. Потім пригадую: повинна прийти Єва, і розплющую очі. Але ні, це не Єва. Переді мною міс Мадлен Кьорн власною персоною. Хвилину вона дивиться на мене нерухомим поглядом. Потім я помічаю, що ридання беззвучно стрясає її тіло.

— Майк!.. Майк!.. І ти… І ти теж…

І тут я зрозумів, які зміни сталися з моїм ротом: зникли чотири коронки, натомість відчувалися здорові, живі зуби. А гостя вже стоїть навколішки перед моїм диваном і хапає мене за руку. Годі, міс, я не той, за кого ви мене вважаєте. Та й чи людина я? Так тільки — свербляча цятка в просторі. І я сухо відштовхнув її:

— Ви помилилися, міс. Майкл Бінгоу виїхав учора ввечері…

В кают-компанії трансгалактичного лайнера «Супер-Агата» зібралося вишукане товариство.

Чоловіки випромінювали ерудицію, а жінки — чарівливість. Усе довкола сяяло, блищало, іскрилося… Строгі костюми мужчин цілком пасували до фантастичних убрань жінок. Новорічний стіл було накрито скатеркою-самобранкою. Стиха лунала стереофонічна музика.

Стрілки величезного старовинного годинника наближалися до полуночі…

Аж раптом залунали чиїсь кроки. Безгучно заграли клавіші паркету. Щось клацнуло… і годинник розтанув у просторі. А за ілюмінаторами вникла ніч. Стало видно, як удень!

До каюти примчав переляканий капітан і схвильовано гукнув:

— Панове, прошу зберігати спокій і тишу. Украли ніч… Хтось поцупив новорічну ніч…

Він трохи помовчав, зловтішаючись з переляку цих сухопутних салаг, потім продовжував;

— На борту нашого лайнера цілком випадково перебувають славетні детективи… Я сподіваюсь на їхню допомогу…

Всі пасажири повернули голови на дев’яносто градусів. Там, у барі, містер Холмс та доктор Ватсон мрійливо слухали музику і попивали каву.

Відчувши на собі всезагальну увагу, Шерлок Холмс кинув колючий погляд за борт.

— Украли новорічну ніч… — замислено, ніби сам до себе, мовив знаменитий сищик.

— Так, дорогий Холмсе, усі сподівання покладено тільки на вас. Опрацьований вами новий симультантний метод…

— Боюсь, що тут ідеться про цілу зграю… Чи не було серед викрадачів людини з татуїровкою на грудях — «Наполеон п’є кухоль пива»?.. Я так і думав… Цього не могли зробити навіть люди професора Моріарті, його методи завжди були провінційні.

— Якщо я правильно засвоїв ваші уроки, дорогий Холмсе, нам слід було б оглянути ближче місце події…

— Бр-р… Любий Ватсоне, це надто просто!

— То, може, слід скерувати вашу думку в інший напрямок? Кому могла знадобитися новорічна ніч? Навіщо було її викрадати?

— Гм… Любий Ватсоне, ланцюжки причин і наслідків… Це пасувало б у дев’ятнадцятому столітті… Тепер злочинець спочатку чинить злочин, а потім обмірковує, навіщо він це зробив. Темпи нашого століття, не всі встигають робити свою справу послідовно.

— Я не знаю, що й думати, дорогий Холмсе!

— Перше, що ми можемо визначити — на такий злочин здатна лише людина з неабиякою силою уяви… Ви стежите за моєю думкою?

— Ще б пак! Я — сама увага.

— Отже, друге. Ви пам’ятаєте — «Украли трамвай», «Украли бомбу», «Викрали посла», «Вкрали Гольфстрім»… Екстраполюємо ситуацію… Новорічну ніч могли викрасти… Станіслав Лем? Ні, одинакові це над силу!.. Брати Стругацькі? Дещо вірогідніше, але ж… О, та це ж зробили прихідці з космосу, представники інопланетних цивілізацій!

— Це — геніально, мій дорогий Холмсе!

— За мною, докторе Ватсон! До Олександра Казанцева! Це він спілкується з ними… До вечора ми знайдемо цю ніч, хай не буду я Шерлоком Холмсом!

Доктор Ватсон і Шерлок Холмс прожогом кинулися з кают-компанії і спустилися трапом у шлюпку.

В цю мить голови всіх присутніх пасажирів повернулися ще на дев’яносто градусів і подивилися на Еркюля Пуаро, який шанобливо прощався з Агатою Крісті. Великий детектив просив свого автора не хвилюватися. Пообіцяв особисто взятися за цю загадкову історію.

«Украли новорічну ніч… — подумав він, сідаючи ближче до вогню. — Дивно! А втім… Якщо трактувати ніч як час, що завжди лишається при тобі… „Шерше ля фам“ — „Шукайте жінку!“ — як кажуть французи? Ні, це надто просто. До того ж, яка жінка наважиться викрасти ніч і настроїти проти себе юнаків і дівчат?.. Версія відпадає».