Микола Дашкієв - Зорепади

— Тю, — здивувався Троль. — Уже тоді водилися поети?

— Ех, ви, — сказала дівчина гірко. — Невдовзі на мавпу перетворитесь. Детективи допоможуть. Але мені все-таки хотілося б вас бачити в людських рядах. Чи не бажаєте взяти участь у вилазці?

— Навіщо? — спитав Троль і скосив око у вікно.

Здавалося, навіть крізь термостійку оболонку корабля проникала спека. Над потрісканою розпеченою сковородою червоної землі висіло кошлате сонце. Вертикальними хвилями коливалося сухе стерильне повітря, вкривало хитким маревом гарячий кам’яний грунт.

Ані стеблинки, ані комашки, ані найменшого прояву життя! Хоча б якийсь скорпіон проповз!

— Навіщо? — повторив він.

Флорина навіть розгубилася від такого запитання.

— Як навіщо? Все-таки чужа планета, новий світ…

— Оцей новий світ Маківчук відкрив, коли я подорожував від манежу до ящика з іграшками. Я читав запис у судовому журналі.

— Авжеж, — мовила вона іронічно, — я й забула, що ви, Розвідники Далекого Пошуку, першими ступаєте на всі нові землі.

— Не варто це забувати. Віддайте книгу!

Вона сховала книжку за спину. Він ступив крок уперед, розкинув довгі ручиська. Вона злякано відступила. Троль обхопив її, намацав за спиною корінець книги. Дівчина не встигла навіть зойкнути.

Троль переможно підніс книжку над головою і тут-таки знову повалився на диван. Флорина пішла до дверей:

— Що передати капітанові?

— Що я — пасажир і буду ним, аж поки ця малопотужна коробка не добереться до Зовнішньої Бази. Не для того я брав відпустку на Землі, щоб на зворотному шляху роздивлятися вичовгані планети. Все!

І він знову занурився в читання.

Флорина сердито глянула на глянцеву обкладинку з чарівною блондинкою, крадькома скосила око на своє відображення в полірованій стіні, ще раз глипнула на Троля. Той захоплено гортав сторінки.

Вона знизала плечима і вийшла.

Троль лежав у тій самій позі, коли через п’ять годин дівчина знову прочинила двері.

— Троль!

Він нетерпляче смикнув ногою. Флорина зітхнула, неквапливо ввійшла до каюти. У правій руці вона обережно тримала тендітну стеблину чорної рослини. Дрібненькі листочки на ній стиха видзвонювали.

— Гаразд, Троль… Будемо вважати, що ви запросили мене завітати. Я присяду з вашого дозволу.

Але минула ще добра година, перш ніж новоявлений Обломов поворухнувся. Він з жалем перегорнув останню сторінку, навіщось подивився на ціну й тираж, обережно погладив блискучу палітурку.

— Здрастуйте, Троль, — сказала Флорина.

— А-а, — зрадів Троль, — здрастуйте, Рино! Як поживаєте?

— Дякую, непогано. Вже встигла з товаришами побувати в найближчій ущелині. Якраз тоді, коли ви переверталися з лівого боку на правий. Непогана швидкість, чи не правда?

— Непогана, — погодився Троль. — А що це за квітка?

— Єдиний трофей, який знайшли по дорозі. І то пощастило. Навколо ані стеблинки. Хлопці перепочили, потім пішли знов. Мене не взяли. Хочуть провести нічний рейс.

— Нічний? — перепитав Троль, нараз спохмурнівши. Він пильно оглянув жорстку, ніби чортополох, стеблину з єдиною квіткою, чорною, як ніч. Поряд з квіткою висіла стигла ягода, схожа на вуглину. А трохи нижче з такого ж, але вже перезрілого плоду виступало темне насіння з гострими шпичаками.

Троль зірвав ягоду, люто розтер її в пальцях. Пролунав такий звук, наче на жорнах мололи пісок.

Флорина обурено скрикнула:

— Як ви смієте?

Троль насуплено дивився на чорну від соку ягоду. Потім обережно наблизив до перезрілої ягідки великого пальця, колупнув насінину.

— Вони пішли в легких скафандрах? — спитав він.

— Так, — відповіла неохоче дівчина. Вона не розуміла, чому повинна відповідати варвару, який так грубо зламав екзотичну квітку. — Спекотнява пригасла. Вночі тут майже нормальна температура. Вони збиралися пройти ще далі. Усім набридла хлорела й протоїжа. Чоловікам хочеться справжнього м’яса.

Троль люто подивився на неї. Наступної миті він стрибком перелетів через каюту. На ходу зірвав з стіни універсальний автомат Розвідника, одним рухом натягнув гнучкий скафандр і ударом ноги розчахнув двері.

— Куди ви? — крикнула приголомшена дівчина.

З коридора долинуло:

— Може, їх пощастить врятувати!

Далеко внизу прогриміли магнітні підкови, грюкнув вхідний люк, і все стихло.

Флорина повільно встала, підняла з підлоги рослину і, безпорадно зітхнувши, попленталася до каюти капітана.

За кілька найнапруженіших годин можна передумати дуже багато. Капітан і Кричевська майже не відривалися від оглядового інфрачервоного екрана. Вони уникали поглядів одне одного, приховуючи страшні думки навіть від себе. Що могло статися? Що цей професіональний Розвідник далеких світів зміг побачити в безневинній рослині такого, чого не помітили шестеро досвідчених науковців? І чому так дивно змінився довколишній світ?