Петр Коломиец - День сірої хвилі

Під агентом зашерхотіла солома.

— Будь ласка… Якщо зможу…

Голос в агента був якимось писклявим й викликав відразу до цієї людини.

— Ти знаєш когось із цих людей?

Купер вийняв з кишені десяток фотографій клієнтів, серед яких був і портрет Біллі Роджерса.

— Ні, сер, всі обличчя незнайомі.

— Ти чув, що натуралісти хотіли заслати у сіті свою людину? — запитав Купер.

— Про це колись йшла мова. Але чи послали когось — я не знаю. Можливо, й взагалі обійшлося лише балачками.

— А чим “Ескадрон милосердя” заважає натуралістам?

— Та давні рахунки…

— Прошу відповісти.

— Деякі вожді кланів побоюються, що Спілка соціальних реформ збільшить фінансування “Ескадрону милосердя”, а їм кидатиме якісь крихти. Як бачите, пояснення досить просте…

— Я так і думав, — мовив понуро Купер.

— Мені вже треба йти, — сказав агент. — Я й так ризикую.

— Дуже вам вдячні.

Агент пошепки обмовився кількома словами з інспектором і нечутно вийшов з печери.

— Але це ще не все, — мовив інспектор. — Я бачив у сіті високопоставленого агента служби безпеки країни. Він теж хоче з вами зустрітись.

— Що йому потрібно? Я втомився!

— Не раджу вам відмовлятись. Агент такого рангу без дуже серйозної причини не прийшов би на Шерфілдське болото.

— Гаразд! А де ми зустрінемось?..

— Я проведу…

За годину Роні Купер повернувся до печери. Біллі Роджерс не міг стати агентом натуралістів. Шеф “Ескадрону милосердя” з нетерпінням чекав ранку, щоб повернутися до сіті.

Рано-вранці Девіда пустили до сіті. Сем провів його до прохідної. Перед ними відчинилися двері. Ще не старий чоловік, одягнений в уніформу “Ескадрону милосердя”, запросив хлопця до невеличкої кімнати. Він був кремезний, трохи розповнілий, круглолиций. Девідові здалося, що він його вже десь бачив. Пригадувати довго не довелося: цей чоловік вчора стежив за ним, сховавшись серед кущів очерету. “Чому тут усі ходять за мною по п’ятах?” — тільки й подумав хлопець.

— Тобі дозволено зайти до сіті, — сказав чоловік. — Але навіщо це тобі? Що ти збираєшся робити в сіті?

— Я шукаю батька, — відповів Девід. — Мені здається, що він живе у сіті.

Чоловік щось записав у журналі, а потім запропонував:

— Помийся під душем. У нас такий порядок. Сорочку та куртку залиши у цій кімнаті. Потім одягнеш…

Обідав Девід у величезному залі. їжа була відносно поживна: юшка, варені овочі, два кусочки хліба, ерзацкава. У залі було чисто. Їжу приносили самі ж мешканці сіті, одягнені в однакові костюми з легкої сірої тканини. їх називали клієнтами.

Хлопець звернув увагу, що його сусіди майже не розмовляли між собою. Вони мовчки сьорбали юшку. На обличчі в них була написана цілковита байдужість до всього, що відбувалося навкруги.

“Куди це я потрапив? — подумки запитував себе Девід. — Тут усе схоже на лікарню. Одягаються, як арештанта чи хворі. Щоб тут робити батькові? Мабуть, я помилився. Тепер треба вириватись звідси. Примарилось казна-що”.

Після обіду Девід слухав виступ одного із співробітників “Ескадрону милосердя”. Той прийшов у зал із чималим згортком газет у руках. Говорив тихо, але досить чітко. Його проповідь Девід запам’ятав з п’ятого на десяте.

— Джентльмени, я не обіцяю вам жодних приємних новин… Швидше навпаки. У столиці вночі вбили дванадцять чоловік. Люди з сутінках бояться виходити на вулицю… Знову банкрутства. Ціни на хліб та молоко підскочили на десять процентів. Уряд схвалив закон, щоб видати всім водіям міністерських машин та поліцейським кисневі маски. Одне слово, нічого втішного немає. Після того, як ви переселилися сюди, у великих містах дихати стало незрівнянно важче. Так втішайтесь, що у вас є дах над головою та кусень хліба. Радійте з того, що в нашому сіті немає ні вбивць, ні грабіжників. Пишайтеся тим, що бачите свіжу зелень й дихаєте свіжим повітрям. І якщо з вами станеться лихо, то вам завжди допоможе “Ескадрон милосердя”.

Клієнти сиділи мовчки й безтямно дивилися в простір. Девіду здавалося, що вони не почули жодного слова із сказаного.

До вечора було ще далеко. Девід не знав, звідки починати пошуки батька. Тому навіть зрадів, коли побачив Сема. Всі його недавні підозри якось призабулись. Хотілося обмовитись словом із знайомою людиною. Сем також був одягнений у сірий комбінезон клієнта. Але крок у нього був сягнистий, як у людини, що знас ціну часові.