Петр Коломиец - День сірої хвилі

— Ми зробимо все, що потрібно! — сказав Купер. — Можете на нас покластися.

— Повідомляйте мене про всі події, — наказав Хорст.

— І ще одне треба мати на увазі, — раптом ніби прокинувся зі сну міністр внутрішніх справ Деллоун. — Ми знаємо, що в сіті проник агент натуралістів. Він збирає для них таємну інформацію. Натуралісти дізналися про “Стеллу”. Уявляєте, який це може бути козир в їхніх руках!? А вони, як і ви, теж вимагають, щоб уряд збільшив асигнування на потреби кланів. Тож стережіться!

“Цілком можливо, що Біллі Роджерс і є той агент натуралістів, — подумав Роні Купер. — Він виконав своє завдання й зник. Тоді шукати його сліди треба у найближчому натуралістичному клані, на Шерфілдських болотах. Він не міг його обминути”.

Вертоліт рвучко зупинився і повис над землею. Машину огорнула щільна темрява. Купер крізь окуляри інфрачервоного бачення оглянув місцевість. Похмура горбкувата рівнина на сході переходила в зарості очерету. Де-не-де виблискували плеса озер. І повсюди ями та канави, ніби гігантський кріт покопирсався в земному лопі. Років тридцять тому тут відкритим способом видобували вугілля. Та швидко вичерпалися не такі вже й багаті поклади. Залишену людьми територію поступово зайняла дика рослинність. Ями стали озерами. Пагорби вибраної породи вкрили кропива, чортополох, будяччя. Бур’ян досягав людського зросту. У новітніх джунглях розплодилося багато гризунів, ящірок, жаб. Культурні рослини уникали пережованої сталевими щелепами бульдозерів землі, отруєної випарами бензину та мастила.

На місці покинутих виробок поселились натуралісти. Колишнє шахтарське селище стало “столицею” найбільшого в графстві Ландтеррі клану. Тут, серед боліт, жило триста чоловік.

Вертоліт уже перетнув той невидимий кордон, що відокремлював оаз натуралістів од навколишнього світу. За ним уже діяли свої закони, жорстокі й незрозумілі добропорядним ландтерцям.

— Нікого не бачу, — сказав Купер.

— Чудово! Останнім часом вони не виставляють дозорців, — відзначив поліцейський чиновник. — Маєте нагоду побачити їхнє гніздо.

Купер не обізвався. Густа темрява, схожа на велетенський цвинтар місцевість пригнічували його. Чи ж не суцільне божевілля? Натуралістського агента, ясна річ, треба виявити за будь-яку ціну. Але ж це справжнісіньке пекло! А тут ще й чутки про дикі ритуали, які справляють натуралісти під час оргій. Який ризик! Але назад вороття не має.

— Треба йти, — мовив сухо Купер.

Пілот вертольота натиснув кнопку на ледь освітленій панелі управління. Ілюмінатори запнули темні штори. Тепер можна увімкнути електричне освітлення. Поліцейський інспектор і Купер заходилися похапцем перевдягатись. З якої, в дідька, матерії пошиті ці лахи?! Шеф “Ескадрону милосердя” здавався надто жалюгідним у довгій сорочці та коротесеньких штанях. Інспектору, навпаки, личив одяг натуралістів. Він виглядав у ньому ще вищим, ще стрункішим…

— Вибачте, пане професоре, але у вас дуже збуджене обличчя, — несміливо зазначив інспектор. — Натураліст має бути збайдужілим до всього світу і заглибленим у самого себе.

Купер здригнувся, почувши цей титул — “професор”. Так, колись він був професором соціальної психології одного з найбільших університетів країни. А потім Спілка соціальних реформ доручила йому організувати “Ескадрон милосердя”.

— Що ж робити?

— Невеличка ін’єкція подіє на м’язи обличчя. Ми часто користуємось цим препаратом для маскування.

— Згоден!

Інспектор зламав кінчик невеличкої ампули. Купер засукав рукав. Щось тепле-тепле запульсувало під шкірою руки.

— Хвилину побудьте без руху, — сказав інспектор. — Хай розсмокчеться препарат.

Купер кивнув головою і заплющив очі…

— Можете поглянути на себе в дзеркало.

Шеф “Ескадрону милосердя” довго розглядав своє обличчя. На щоках проступили жовті плями, лоб перекреслили дві вертикальні зморшки, крила носа трохи запали.

Вони вистрибнули з вертольота на землю і відійшли на кільканадцять метрів од машини. Позаду ніби вітерець війнув: чорний вертоліт злинув угору і зник…

— Пілот чекатиме на нас тут о шостій. Часу вистачить, — байдуже мовив інспектор.

Навряд чи виплутався б Купер самотужки з похмурого лабіринту канав, пагорбів, терас. Він весь час перечіпався через якісь труби, спотикався, мало не впав у шурф. Інспектор врешті-решт взяв його під руку і повів за собою, мов малу дитину.