Петр Коломиец - День сірої хвилі

Отже, “Стелла” обов’язково б зафіксувала психічне збудження в мозку якогось клієнта ще до того, як воно зріло, перейшло в намір вчинити вбивство. Значить, питання слід розглядати так — вірити чи не вірити машині? Поки що були підстави цілком і повністю покладатися на “Стеллу”.

І враз той же самий Стефансон порушив увесь хід міркувань Купера. Дуже чемно перепрошуючи, він зайшов до кабінету і поклав перед шефом “Ескадрону милосердя” бланк фототелеграми. Кілька чітких рядків сповіщали, що до сіті через кілька годин прибудуть високі гості — лідер правлячої консервативної партії Хорст та міністр внутрішніх справ країни Деллоун.

Пересмикнувши плечима, Купер підійшов до вікна і почав розглядати високі будинки сіті, схожі на покраяні стовпчиками бджолині соти. Вони вабили око: м’які, приємні рожево-коричневі кольори торцевих стін, фасади поспіль вицяцькувані барвистими склоарматурними трапеціями. Навколо будинків — акуратні зелені газони, низенькі деревця.

У сіті могли жити сорок тисяч чоловік — не більше й не менше. Саме для утримання такої кількості безробітних виділяв уряд гроші. Правда, тих асигнувань вистачало лише для задоволення найпростіших потреб клієнтів. У безробітних, які потрапили сюди, був дах над головою і був хліб насущний. Інші радощі життя їм мали забезпечити спеціалісти з “Ескадрону милосердя”.

Сіті обіймало невелику площу — якихось двісті гектарів. Місця для майстерень, де б могла працювати бодай частина клієнтів, бракувало. Та й Купер відхиляв, на перший погляд, звабливі пропозиції. Дехто із промисловців радив налагодити в сіті кустарне виробництво сувенірів. Хоча вони й обіцяли дуже мізерну платню за виконання замовлень, подібні промисли могли б дати “Ескадрону милосердя” такі-сякі прибутки. Але в тому світі, який хотів створити Купер для клієнтів, не було місця для праці, що завжди надто розбурхує уяву.

Ніхто з клієнтів без спеціального дозволу не міг залишити сіті. Місто було, по суті, величезною, добре впорядкованою в’язницею. Висока стіна відгороджувала житлові будинки від навколишнього світу. На пропускному пункті цілодобово чатували наглядачі. їх абсолютно не обходило те, що відбувалося всередині міста. Опіка над “душами” сорока тисяч клієнтів була доручена лише спеціалістам “Ескадрону милосердя”. І вони поки що справлялись із своїми обов’язками.

Дивним, незвичним був світ сіті. Здавалось, що в цьому місті ніколи не кінчається свято. Серед співробітників Купера були спеціалісти з організації маскарадів, карнавалів, всіляких жартівливих змагань. З ранку до вечора метушилися шоумени на площах та вулицях сіті. Не забували вони й про всілякі сімейні урочистості. Кожному клієнтові в день народження обов’язково вручали якийсь подарунок. Час од часу сім’я одержувала від співробітників “Ескадрону милосердя” потрібну для домашньої господи річ. Коштувала вона дешево — надто куцими були урядові асигнування. Але барвиста скатерка чи набір пластикового посуду завжди дарувались із щедрою приправою добрих слів і побажань на адресу господарів. Головне — зайвий раз нагадати клієнтам, що про них дбають і не забувають. Допомагають, чим можуть…

У сіті приходили безробітні, які вже зневірились у своїх сподіваннях знайти роботу. Чоловікам і жінкам обіцяли: як тільки поліпшиться економічна кон’юнктура в країні та з’являться додаткові робочі місця, їм дозволять залишити місто, аби пошукати ліпшої долі. Але економічна кон’юнктура аж ніяк не поліпшувалась, а, навпаки, погіршувалась. Армія безробітних дедалі зростала. І чимало людей, які потрапили в сіті, щиро вважали, що їм неабияк пощастило.

…П’ять рожевих карток лежало вчора на столі перед Купером. На кожній — прізвище людини, особливо небезпечної для сіті. Слова і вчинки “рожевих” розладнували відрегульовану “Ескадроном милосердя” систему співіснування мешканців міста. Рожевий колір персональних карток закликав до негайних і рішучих дій. З рожевими картками мав справу лише Купер. Синіми та жовтими принагідно займалися працівники “Ескадрону милосердя” нижчих рангів.

Жовтий колір теж сигналізував про небезпеку, але значно меншу. “Жовтих” вгамовували без особливого клопоту — дозволяли користуватися гіпновізором, давати не дуже шкідливі для організму наркотики, призначали десятниками поверхів. Вибір пряників не такий вже й широкий. Якщо “жовті” продовжували бунтувати, їх переводили до розряду “синіх”. Із “синіми” мали справу гіпнопеди, психоаналітики, нейрофізіологи. Найзатятішим упорскували екстракти обезволюючої дії, промивали мозки, використовуючи психоаналітичну методику. Після таких сеансів люди ставали сумирними, лагідними, байдужими. Вивчивши психофізіологічні особливості всіх сорока тисяч мешканців сіті, нейронно-обчислювальна машина “Стелла” визначала процес перевиховання “синіх” і “жовтих”, розробляла набір психоаналітичних методик і пропонувала їх опікунам — працівникам “Ескадрону милосердя”.