Рей Бредбері - У сріблястій місячній імлі

Умови місця, де він зародився, наділили його такою долею. Він мусив, захищаючись, убрати себе в броню і зробив це, втілюючи себе в живі тіла. Проте вони є тільки бігуни, які постійно гинуть, але встигають передати далі свою естафету. Тільки-но Код, ця мікроскопічна система, підніме котрусь із своїх споруд на рівень макросистеми, як тут-таки починає її руйнувати, поки не знищить. Воістину ніхто не вигадав цю трагікомедію — вона сама себе прирекла на таке метання.

Факти, які підтверджують, що все є так, як я кажу, ви знаєте, бо вони накопичились у вас від початку XIX століття. Але косність думки, що таємно живиться честолюбством і антропоцентричною зарозумілістю, така, що примушує вас підпирати вже сильно прогнилу концепцію життя, як явища першорядного, котрому Код служить лише зв’язком-підтримкою, як пароль воскресіння, що знову породжує життя, тільки-но воно починає згасати в особинах.

Згідно з цим віровченням, Еволюція використовує смерть через необхідність, оскільки без неї вона не могла б тривати і розпоряджатися нею, щоб удосконалювати чергові види, бо смерть — це її коректура. Вона — автор, який публікує дедалі прекрасніші твори, при цьому поліграфія, тобто код, тільки необхідне знаряддя її діяльності. Та відповідно до того, що вже проголошують ваші біологи, котрі набили руку в молекулярній біології, Еволюція не стільки автор, скільки видавець, який невпинно перекреслює готові Твори, оскільки вподобав мистецтво поліграфії!

То що ж важливіше: організм чи код? Аргументи, які підтверджують примат коду, звучать вагомо, бо організмів виникло і загинуло тьма-тьмуща, а код — тільки один. Однак це означає лише, що він загруз уже міцно, назавжди, в мікросвіті, який його породив, а через організми ж він виринає звідти періодично — і марно. Як легко зрозуміти, саме ця марність, тобто той факт, що зародження організму позначено печаттю загибелі, і являє собою рухому силу процесу. Бо ж якби одне з поколінь організмів — припустимо, найперше, отже, праамеби — знайшло спосіб ідеального повторення коду, то еволюція припинилася б і єдиними повелителями планети лишилися б саме ці амеби, що безпомилково і точно пересилали б кодове повідомлення доти, доки не охолоне Сонце. І тоді не говорив би я з вами, а ви не слухали б мене, зібравшись у цій будівлі, а лежала б тут пустеля і вітер віяв.

Отже, організми для коду — це щит і панцир, обладунки, які весь час обсипаються і гинуть для того, щоб він міг існувати. Так Еволюція помиляється двічі: в організмах, оскільки вони, зважаючи на свою ненадійність, недовговічні, і в коді, бо він, через свою ненадійність, припускається помилок; ці помилки ви евфемістично називаєте мутаціями. Таким чином, Еволюція є помилкою, яка помиляється. Як повідомлення, код — це лист, Ніким не написаний і Нікому не надісланий. Тільки тепер створивши собі інформатику, ви починаєте розуміти, що така річ, як листи, забезпечені змістом, котрих ніхто не писав зумисне, хоча вони з’явились і існують, а також упорядковане сприйняття смислу цих листів можливе при відсутності будь-яких Істот і Розумів.

Ще сто років тому думка про те, що Повідомлення може з’явитись без його Автора, здавалась нам таким безглуздям, що стала поштовхом до створення абсурдних нібито анекдотів — па зразок жарту про стадо мавп, які доти товчуть наосліп по клавішах друкарської машинки, доки з цього не вийде Британська Енциклопедія. Раджу вам у вільну хвилину скласти антологію таких анекдотів, котрі, як чиста нісенітниця, розважали ваших предків, а тепер виявляються притчами з натяками на Природу. І справді, я думаю, що з точки зору будь-якого Розуму, котрий ненароком склався в Природі, вона має уявлятись як віртуоз принаймні іронічний… бо ж Розум — як і все життя взагалі — є наслідком помилки. Річ у тім, що видобувшись за допомогою гармонії коду з мертвого хаосу, Природа чинить воістину як працьовита, проте аж ніяк не акуратна пряха. Якби ж вона була досконала в своїй упорядкованості, то ні видів, ні Розуму вона не змогла б породити, тому що Розум вкупі з Древом Життя — це плід помилки, яка блукає мільярди років. Ви могли б вважати, що я розважаюсь тут застосуванням до Еволюції таких критеріїв, які всупереч моїй машинній сутності заражені антропоцентризмом або тільки радіоцентризмом (racio (лат.) — “мислю”). Анітрохи — я дивлюся на процес з технологічного погляду.

Достоту кодове повідомлення — мало не досконале. Адже кожна молекула в ньому має своє єдине, властиве тільки їй місце, а процедури копіювання, зчитування, контролювання в найвідповідальніших місцях перебувають під пильним наглядом спеціально націлених на це полімерів-наглядачів. І все-таки помилки трапляються, накопичуються потихеньку ляпсуси коду — і ось так, з двох маленьких слів, котрі я щойно вимовив, кажучи про точність кодування, і виросло Древо Видів. З двох маленьких слів — “мало не”.