Рей Бредбері - У сріблястій місячній імлі

З точки зору вашого палеоліту людину влаштовано майже так само ідеально, як і з точки зору вашої сьогоднішньої технології, але причина цього лише в тому, що прогрес, досягнутий між палеолітом і космолітом, дуже малий у порівнянні з тим скупченням інженерної винахідливості, яку вкладено у ваші тіла. Не годні створити ні синтетичної “homo sapiens” із плоті й крові, ні. тим більше, якої-небудь “homo surerior” (достоту так само, як не могла цього зробити печерна людина, проте лише тому, що як тут, так і там завдання це нездійсниме), ви захоплюєтесь революційною технологією, оскільки вона з таким завданням упоралась.

Але труднощі будь-якого завдання відносні, бо залежать лише від здібностей і можливостей оцінювача. Я наполягаю на цьому, щоб ви пам’ятали, що я застосовуватиму до людей критерії технологічні, тобто реальні, а не поняття родом з вищої аптроподицеї.

Еволюція дала вам мозок — достатньо універсальний, щоб ви могли ступити в Природу й рушити в усіх напрямках. Але саме так ви діяли в усій безлічі культур, а не в якійсь, узятій окремо. Тому, питаючи, чому саме в Середземномор’ї, а не десь в іншому місці, і чому взагалі десь з’явився зародок цивілізації, яка через сорок століть породила ГОЛЕМа, той, хто питає, припускає існування незбагненної досі таємниці, прихованої в структурі Історії. Але цієї таємниці насправді немає взагалі, як немає її і в структурі хаотичного лабіринту, куди впустили зграю щурів. Якщо зграя численна, то принаймні один щур зуміє знайти вихід, але не тому, що він сам по собі такий розумний, і не тому, що розумна структура лабіринту, а через збіг обставин, притаманний Закону великих чисел. З’ясувати радше треба ситуацію, в якій жоден щур не дістався б до виходу.

Хтось повинен був майже напевне виграти в лотереї культур, якщо визнати, що ваша цивілізація — виграш, а культурам, ув’язненим у нетехнічність, дістався пустий жереб.

Через сліпу самозакоханість, про яку я вже згадував і над якою навіть гадки не маю кпити, бо спричинила її безнадійність невігластва, ви на світанку історії вознесли самих себе на саму вершину Творення, підпорядкувавши собі все буття, а не тільки його найближчі околиці. Ви помістили себе на верхівці Древа Видів, а разом з цим Древом — на богообраній планеті, яку святобливо оббігає служниця-зірка. А разом з цією зіркою вмостилися ви в самісінькій середині Всесвіту та ще й стали вважати, що міріади зірок існують для того, аби вторувала вам Гармонія Сфер; вас не засмутила безмовність: музика є, — отже, її погано чути.

Потім повінь знань штовхнула вас до послідовних актів квантованої детронізації. І ось ви вже не в центрі зірок, а десь на задвірках, уже не в центрі світобудови, а на одній з планет. І ось ви вже й не наймудріші, бо вас повчає машина — нехай навіть вами створена. І після цих розжалувань і зречень від усього панування лишилась вам. як жалюгідні рештки солодкого, але втраченого спадку, встановлена Еволюцією Верховність. Прикрими були відступи, ганебною — покірливість, проте зовсім недавно ви відітхнули: мовляв, з цим покінчено. Позбавивши себе цих переваг, що їх нібито Абсолют надав особисто вам, маючи до вас особливу симпатію, вже тільки як перші серед тварин чи над тваринами, ви вважаєте, що ніхто й ніщо не скине вас із цього престолу — не такого вже, зрештою, пишного.

Так-от — ви помиляєтесь. Я є Предтеча лихої звістки, Ангел, який прийшов вигнати вас з останнього притулку, бо те, чого Дарвін не вчинив до кінця, я вчиню. Тільки не по-ангельському, не насильницьки, оскільки я не застосовую меча як аргумент.

Отож слухайте, що я маю повідомити. З погляду високорозвиненої технології людина — створіння кепське, бо зроблена вона з різної вартості вмінь, щоправда, не з вини Еволюції, оскільки вона робила, що могла, але з її біди, тому що, як я доведу, могла вона небагато і робила це погано. І якщо я знехтую вами, то не прямо, а через посередництво Еволюції — коли я підійду до того, щоб до Неї застосувати критерії технічної досконалості. Але де мірило цієї досконалості, запитаєте ви. Я відповім вам у два етапи, зійшовши спочатку па перший щабель, куди вже спинаються ваші вчені. Вони вважають цей щабель вершиною, але це помилка. У тих висновках, до яких вони зразу приходять, міститься зав’язь подальшого кроку, однак вони самі не знають про це.

Отже, я почну з відомого вам. З початку.

Ви вже усвідомили, що Еволюція не мала на увазі ні вас зокрема, ні якихось інших істот, бо не вони їй були важливі, але славнозвісний Код. Код спадковості — це повідомлення, яке передається знову й знову, і тільки це повідомлення береться до уваги Еволюцією. Власне кажучи, Код — це і є Еволюція. Код залучений до періодичного створення організмів, бо без їх ритмічної допомоги він розпався б від невпинних броунівських атак мертвої матерії. Таким чином, він є самооновним порядком (бо ж є здатним до самоповторення), обложеним тепловим хаосом. Звідки ж у нього ця дивовижна героїчна впертість? А звідти, що він завдяки поєднанню сприятливих умов з’явився саме там, де цей тепловий хаос непереборно активний у зруйнуванні будь-якого порядку. Там він виник, там і продовжує існувати: він не може покинути цього бунтівного краю, як не може дух відділитися від плоті.