Анатолій Стась - Зелена пастка

У мене були добрі стосунки з тамтешньою поліцією, мене поінформували про підозрілого місіонера. І раптом саме від цього Ларсена надходить радіограма про трагічний випадок з вертольотом! Такий збіг обставин насторожував. Я домовився з поліцією, щоб Ларсена поки що не чіпали. Треба було простежити за ним, з'ясувати, які в нього зв'язки. Одне слово, навколо протестантської місії ми розставили сіті. В цім ділі багато допомогли індіяни. Ларсена вони давно недолюблювали.

Спершу місіонер нічим не виказував себе. Сидів тихцем у будинку на болоті, його електрокатер зрідка з'являвся на Вачуайо. Та одного разу мені доповіли: пізно увечері біля місії приземлився мікроелектроліт типу «Колібрі», забрав Ларсена і зник. Десь опівночі машина повернулася, висадила місіонера і знову щезла в західному напрямку. Тепер відомо, що то був один із звичайних польотів агента Брендорфа в лігво фашистів. А в той час ми, звичайно, цього не знали.

Через кілька днів — нове донесення. Місіонер придбав квиток на пасажирський літак, що вирушав у Сполучені Штати. Мій колега, із сеніморців, полетів тим же рейсом, що й Ларсен.

Як подорожував місіонер — не так важливо, скажу лишень, що він майже без пригод прибув до невеликого міста на півночі Америки. Чимось особливим місто не відзначалося, щоправда, було заповнене офіцерами та солдатами — там розташована велика військово-повітряна база.

Ларсен одразу ж накинув оком на молодого майора, командира екіпажу надзвукового ракетоносця. Вдаючи з себе безтурботного моряка-гультіпаку, який щедро сіє грішми, Ларсен, ніби випадково, познайомився в кафе з льотчиком. Кілька вечорів вони допізна засиджувалися за пляшкою віскі й вели розмови. Ларсен мав щось своє на думці, обробляючи американського офіцера.

Треба віддати належне Джіму Кетлі, так звали того майора, він виявився порядною людиною. Якось після чергової вечері в кафе місіонер попрямував до готелю, а мій колега перестрів Кетлі і викликав його на відверту бесіду в присутності двох місцевих поліцейських. То була дуже цікава бесіда!

Очі Чанаді весело заіскрилися. З його дальшої розповіді між льотчиком та його співрозмовниками відбувся приблизно такий діалог:

— Майор Кетлі, як ви поставитесь до того, щоб поділитися з нами змістом ваших розмов із своїм новим приятелем?

— З приятелем? Гм… То такий приятель, що я йому незабаром з великою насолодою розквашу пику!

— Чому ж — незабаром? Вам ніхто не заважав зробити це навіть сьогодні.

— Е, ні! Спершу я хочу поглянути на сувенір, що його збирається підкинути мені цей тип.

— Ви з ним про щось домовилися?

— Так, домовилися. Я йому сказав, що за двадцять тисяч можу жбурнути з літака під час польоту не тільки якийсь там огризок олівця, а й його самого.

— Нам дуже шкода, містер Кетлі, але вам доведеться потримати кулаки в кишенях.

— Значить, цьому типові пощастило… Добре, хлопці. Ближче до діла. Вам треба знати, з якою пропозицією звернувся до мене товстун з надірваним вухом? Ви підоспіли вчасно. Щось і мені не подобається ця історія, від неї чимось смердить…

Майор Кетлі, продовжував Чанаді, розказав, що йому обіцяно чималу суму за досить дивну послугу. Вночі з 10 на 11 серпня його ракетоносець мав здійснювати патрульний політ. Кетлі, нібито помилково, мусив відхилитися від курсу й заглибитися в повітряний простір Радянського Союзу. Над прикордонним районом радянської території майор повинен викинути з ракетоносця маленьку штуковину, не більшу від звичайного олівця чи авторучки. Оце й усе. «Сувенір» разом з чеком на двадцять тисяч доларів Ларсен вручить льотчикові напередодні польоту.

На хвилину Золтан Чанаді замовк. У Володимира Степановича було напружене похмуре обличчя. Єржі широко розкритими очима дивилася на брата.

— Невже… той самий контейнер? — вихопилося в мене.

— Той самий. З бактеріями «С-17», — кивнув Чанаді.

— З олівець завбільшки… А я думав, контейнер — це щось таке…

— Звичайна металева капсула, що розкривається від удару об землю. Такий собі безневинний циліндрик, його можна затиснути у кулаці, носити в кишені… Тобі, Ігоре, краще відомо, як у фашистському звіринці виникла група змовників та чому вони намагалися прискорити здійснення варварських планів Брендорфа. А для нас у ті дні свідчення майора Кетлі були несподіванкою. Тож з місіонера ми вже не спускали очей, розуміючи, що це не просто кримінальний злочинець. Він закінчив переговори з льотчиком і негайно вирушив назад, на узбережжя Вачуайо. Після повернення Ларсена було перехоплено шифровку, відправлену його радіостанцією невідомому адресатові. В депеші мовилося: «Пташка може сісти на моєму дереві». Як і першого разу, електроліт «Колібрі» узяв на борт Ларсена поблизу місії і щез у тумані. Такі машини не розраховані на далекі рейси. Не було сумніву, що Ларсен на «Колібрі» приземлиться десь у джунглях Сені-Моро.