Михайло Грєшнов - Північна зірка

Однак і це минулося. Сергій у квартирі-музеї. Тиша, і йому хочеться відпочити. Послухати те, чого не було ніколи, незнане.

А з Тамарою треба помиритися.

По обіді задзвонив телефон:

— Сергію, ми посварилися?

— Ні.

— Я не хочу таких розмов.

— Це робочі розмови.

Мовчання. Про що вона думає? Треба негайно сказати щось просте і примирливе. Але Тамара озивається перша:

— Сергію, я сама.

Це означає, що Тамара хоче в театр, у цирк — побути серед людей.

— Зустрінемося на Цвітному, — відповідає Сергій, — за годину.

Зустрічаються раніше. Хіба не однаково, хто приїде перший?..

Крокують алеєю, молоді й стрункі. Тамарі двадцять чотири роки, Сергію тридцять. Вони знайомі трохи більше року. Тамара працює у Обчислювальному центрі, Сергій — в Інституті прикладної психології. Вони кохають одне одного. Вони сперечаються одне з одним.

Чому це виходить?

Вони молоді.

Вони повні ідей.

Та зараз Тамара тихіша за воду, слухає Сергія. Пообіцяла собі не розпалювати суперечок. Вечір чудовий. Хмари розігнало, буде зоряна ніч.

Сергій оповідає про Лобачевського, про музику Скрябіна:

— “Містерія” увійшла в мене, я чую її акорди, фінал!

— Висновок? — коротко запитує Тамара.

— Думки живуть, існують у реальності. Можливо, це згустки енергії, біоплазма, може, електромагнітні коливання. Проте вони живуть з нами і після нас у приміщеннях, паперах, речах…

Сергій на мить зупиняється і додає:

— Добре, що є музеї. Потрібно якомога більше музеїв.

— Гаразд, — Тамара погоджується з ним. Запитує: — Що може дати така теорія? Практично?

— Чимало. Скільки людей залишають світ з недомовленими словами, ідеями. Скільки втрачено задумів і відкриттів. Дізнаємося, як була б завершена “Людська комедія” Бальзака. Відкриємо для себе заповіт Каліостро. Гоголь нарешті. Зміст другого тому “Мертвих душ”, який він спалив. Ненаписаний третій том!..

Звісно, Сергійко має рацію, хоча й говорить дивовижні речі. Крім того, перед зустріччю Тамара наказувала собі не устрявати в небезпечну полеміку.

Врешті-решт захоплюється і Тамара:

— Фермі, Корольов… У всіх недомовлене, незакінчене. Життя таке коротке!..

Вони проходять Цвітний, повертають назад, знову проходять. Пахне набубнявілою бростю, поталою землею. Це запах весни, надії. Життя попереду видасться нескінченним.

Воно і було нескінченним: схід і захід сонця, весна і літо, усмішка дітей, кохання. Сергій писав дисертацію. Заголовок ще не придумав, але перші сторінки далися легко, на осінь він мав намір закінчити роботу. Як і раніше, навідувався до музею-квартири композитора Скрябіна; бував у консерваторії, прагнув якомога глибше осягнути музику. Укладав плани на майбутнє — їхати в П’ятигорськ, у будинок Лєрмонтова.

Несподівано прибігла Тамара:

— Помер Ліванові..

— Радій Петрович?..

— Так. У себе в кабінеті. Серце…

Сергій знав Ліванова: директор Обчислювального центру, теоретик, праці якого надали значного розвитку вітчизняній техніці.

— За робочим столом, — продовжувала Тамара. — Папери, незакінчена праця — все залишилось як було.

— Шкода старого, — сказав Сергій. — Така смерть…

— Більше того, Сергію: статтю не закінчено. Не прописано функцію…

— Яку функцію?

— Обчислювану. Ну розумієш… з теорії алгоритмів. Ліванов шукав універсальну формулу. Можливо, він знайшов її.

— Можливо, і знайшов…

— Думав над нею, Сергію!

— Ти хочеш сказати?..

— Хочу! Допоможи!

Сергій хитає головою: математика…

— Сергію! — благає Тамара. — Ми просимо — Обчислювальний центр. Хочеш, прийдемо до тебе усі?

У Сергія жердинка під ногами: пройти. Пройдеш, жердинка перетвориться на міст… Але ж одна справа — тихий музей, “Містерія”. Інша — цифри і математика!.. Разом з тим позаду роки зусиль. Треба ж десь сказати: так!

Сергій вирушає з Тамарою у Обчислювальний центр.

Він ходить туди два місяці. Не в лабораторію Тамари, не на побачення з нею — до кабінету колишнього директора Ліванова.

Сідає за стіл. Бере в руки речі Ліванова, книги. Думає, слухає.

Йому створили умови: ніхто його не тривожить і не підганяє. Ніхто не підказує. На цьому наполіг Сергій. На його переконання, предмет необхідно осягати від початку.

Так і з обчислюваною функцією. Сергій засвоїв, що це основне поняття у теорії алгоритмів. Зрозумів, за яких умов вона може бути застосована до об’єкта, за яких — ні, що являють собою конструктивні об’єкти у математиці; коли функція може бути обчислюваною і коли вона обчислюваною не виступає. І коли її слід розглядати як функцію натурального або раціонального аргументу. Про все це раніше Сергій не знав. Але так само, як і в музиці Скрябіна, розібрався. Тамара допомагала йому, якщо він її запитував. Обривав, коли Тамара забігала наперед. Дивно, математика, як і музика, звучала в ньому. Певно, в основі у обох лежить одна й та сама гармонія.