Михайло Грєшнов - Північна зірка

Берег зник. Залишилися сонце і океан. І глибина. Важка глибина унизу. Чи, може, це нове, незбагненне почуття? Ні, важка глибина. Вона втягує у себе… Я втомився, говорить собі Гаррі, я смертельно втомився. Від дослідів і від довгого плавання. І від Глена… Це Баттлі послав його сказати мені, що Гаррі помер. Померло все: ім’я дочки, назва вулиці, номер будинку. Скоро помре свідомість. Залишиться жити дельфін — морська зубаста тварюка. Жертиме рибу, ганятиметься за самицями. Баттлі і Глен убили Гаррі Пальмана, щоб дізнатися таємницю плавання дельфіна. Таємниця залишиться, а його, Гаррі, не стане. Його вже немає. Маленький острівець свідомості у мозку зубастого звіра розтає, ніби шматочок воску на гарячій плиті… Скільки йому ще бути людиною? Годину, може, хвилину?.. Яке в нього ім’я? Гар?..

Важким сплеском хвоста Гаррі повертає униз, в глибину. Йому вистачить хвилини — аби тільки не менше… А в глибину падати легко: вона втягує його, як вкинутий у воду цвях. Повільно згущується пітьма. Мов прес, розчавлює тіло тиск. Як довго дельфін здатен затримувати подих?.. Темрява зімкнулася над Гаррі. Вода стиснула його, як шар вугілля. І чомусь немає страху. Униз і ще вниз, вниз…

Коли тиск став нестерпним, коли він упхав плавці в тіло і вдавив очі в орбіти, Гаррі розціпив щелепи і скільки було сили вдихнув у себе водяний струмінь. Він навіть не відчув болю, лише різкий поштовх усередині. І ось він уже падає в глибину з перешматованими легенями…

— Яне про те, — зауважив Сергій. — Не про числа і доведення. Числами можна виміряти вагу Юпітера і Плутона, відстань до Полярної зірки. Числа — це точність і сухість. За ними кількість.

— Не розумію тебе, — призналася Тамара.

— Чого простішого: тричі по три — дев’ять. Таблиця. Я віддав би перевагу іншому: дев’ятеро людей — дев’ятеро особистостей, доль…

— І що?

— Сутність речі.

— У речей є складові..

— Молекули, атоми? — засміявся Сергій.

— Ти не знаєш, чого хочеш! — розсердилася Тамара.

— Знаю!

Сергій одійшов від столу. У вікна лабораторії вривалося сонце. У сквері за вікнами порядкувала весна: дихала на грудки снігу — з’являлися ручаї, торкалася дерев — здувалися і бубнявіли бруньки.

— Знаю, — повторив Сергій. — І не заперечую точність науки. А тільки настрій — якою міркою його виміряєш?

— Скепсис… — невдоволено мовила Тамара.

— І скепсис також виміряй.

— Ти як не свій, Сергійку.

Мабуть, вона має рацію. Сергій зняв халат. Кивнув Тамарі, вийшов з кімнати.

Про що, власне, суперечка, розмірковував він, йдучи коридором. Тамара — фахівець, математик. Сергій кохає її. А от числа і цифри Сергій не любить. Нехай вони хороші, числа, корисні. Усе це Сергій усвідомлює, однак числа не любить. Може, тому, що у нього фах, далекий від математики? Психологія. Навіть парапсихологія, хоча “пара” викликає у багатьох подив і посмішку. Тамара ні, не сміється. Однак Тамара і психологію хотіла б перекласти на мову математики.

У вестибюлі Сергій вдягнувся. Зійшов сходами і підкликав таксі.

— У музей Скрябіна, — сказав водієві, сідаючи поруч з ним.

У будинку-музеї композитора Скрябіна Сергій походив кімнатами. Посидів на софі. Йому необхідно було посидіти на софі. У музеї нікого не було. Тут коли-не-коли з’являються відвідувачі. І добре, що так, думав Сергій. Йому необхідно було посидіти на самоті. На стареньку доглядачку можна не зважати. Вона добре знає Сергія, адже він тут не вперше. Проте Сергій для неї не зовсім зрозумілий. Інші прийдуть, оглянуть рояль, портрети, речі минулого століття й підуть. Назавжди. Цей високий, довготелесий молодик приходить у музей часто. Нічого не оглядає. Точніше, він уже обдивився все. Сяде на софу і сидить годину, другу. Мовчить. Навіть заплющить очі. Може, у нього якесь нещастя? Може, він хворий?

Одного разу він звернувся до доглядачки із запитанням:

— Що ви відчуваєте?

Старенька здивовано звела очі.

— Тут, у цьому будинку, — уточнив довготелесий.

— Відчуваю музику, — відповіла доглядачка.

Відповідь, схоже, задовольнила відвідувача.

Зате доглядачку вона примусила замислитися. Правильно вона відповіла — відчуваю? Музику слухають, творять. Але відчувати… Адже це не тепло і не холод. Проте доглядачка відчувала її і дійшла висновку, що відповіла юнакові правильно.