Володимир Іванченко - Пригоди. Подорожі. Фантастика - 83

У місті поширювався песимізм. Люди казали, що доведеться, видно, примиритися із злочинами. Що, може, ці безчинства колись припиняться самі по собі. “Провокатор сильніший, ніж ми гадали. Нам судилися більші випробування, ніж могла намалювати наша уява. І ми повинні витримати ці випробування, не втрачати мужність і не замикати своїх вікон та дверей. Ми повинні на повен голос заявити, що не піддамося на провокацію!”

Коли в парку знайшли одяг старої жінки, яка вийшла ввечері погуляти, люди звернулися до Абеля Клагенфурта з настійним проханням забути про свою стриманість — усі її високо цінують — і негайно, рішуче діяти. З огляду на таке становище справжній громадянин міста не повинен спускати з очей об’єкти злочинів, навіть якщо доведеться вдатись до методів брудного детектива дев’ятнадцятого сторіччя. Треба щось робити. Два вбивства за такий короткий час — це вже забагато!

Після цього Абель Клагенфурт перейняв на себе нічне вартування в торговому центрі на Одеонплац. Однак нічого не помітив.

Зате в інших місцях, як і раніше, відбувалися пограбування. Клагенфурт попросив гармонополісців і там стати вночі на чати. Відгукнулося кілька чоловік, та й ці кілька мали успіх тільки тому, що під час їхнього чергування нічого не трапилось. Перед кожною крамницею тепер вартував хтось із добровольців, і поки він там стояв, нічого не діялось. Але охочих вартувати було щораз менше.

І ось одного ранку біля скульптури на Одеонплац знайшли одежу самого Абеля Клагенфурта. Тієї ночі ніхто не захотів стати на варту, і крамниці були спустошені так, як ніколи доти.

Те, що жителі міста не бажають брати участі в розкритті злочину, д-р Гермштедт пояснив так: вони сторіччями жили, не знаючи небезпеки, і тепер не можуть звикнути дивитися смертельній небезпеці в очі. Він говорив також про ефект подолання. Існує нібито межа, яку людям, попри їхню готовність, переступити несила. Декого, може, пощастить умовити, вони вийдуть уночі вартувати, але тільки-но стемніє, всіх пойме страх. Не допоможе навіть денне освітлення на площах.

Справді, у людей почали з’являтися навіть галюцинації. Вони розповідали, буцімто їх хапала ззаду якась холодна рука, над головою пролітали тіні, й вони не могли розгледіти їх тільки через те, що заплющували від жаху очі.

Найнеймовірнішою була розповідь одного чоловіка, якого нібито щось схопило ззаду за штани й потягло до себе.

— Я вирвався й кинувся тікати, — сказав він.

На штанях у нього справді бракувало чималого клаптя, якого потім знайшли біля скульптури крокодила в парку.

Один із авторів передової статті, що добровільно зголосився почергувати вночі, сам признавався:

— І раптом я кинувся тікати, ніби йшлося про моє життя…

На його думку, тут мало місце явище неземного походження. “Тут ми безсилі. Це йде ззовні, і нам воно не підвладне”.

Сміливці, які згоджувались вартувати вночі, здебільшого не витримували до ранку. А перший, хто вистояв на Одеонплац цілу ніч, нічого не помітив.

— Я зовсім нічого не бачив, — розповідав він. — Хоч і не спав. Усі можуть потвердити: я випив таку дозу кофеїну, що не засну тепер днів три. Але не спостеріг нічого такого, що б свідчило про якісь неземні явища.

Один історик десь відкопав записи про з’яву духів, і вчені взялися вивчати ті записи.

Громадянин Альберт Варт запропонував поставити у м’ясному відділі електронну камеру — всі, мовляв, побачать на екрані, хто виламує Двері; а площі, щоб не відлякувати злочинців, слід залишити без охорони.

Цієї ночі в усіх вікнах мерехтіло фосфоричне світло екранів. А перед екранами мріли постаті глядачів.

Почалося десь близько півночі. Об’єктив камери враз щось заступило, потім камера впала, і було видно тільки, як перед нею туди-сюди метляються криваві шматки м’яса. Все це супроводжувалось якимсь шипінням і пирханням.

Люди закричали одне до одного, що треба мчати на місце злочину. Проте зробити це ні в кого не стало духу— всі були сковані страхом.

А вранці те, що люди бачили на екранах, дістало своє пояснення. Фізики говорили про істот, керованих електронікою, чи, краще сказати, істот, що мають над нами якусь невідому силу. Запропонували повторити експеримент у фруктовій крамниці.

Однак там усе відбувалось інакше. Перше ніж на екрані з’явилося зображення, почулись якісь варварські крики, скрегіт, вигуки, схожі на заклики, а згодом наче звуки невідомої на Землі мови. Потім усі побачили якусь дивну руку, що загребла з коробки земляних горіхів, далі зображення гойднулося, екран потемнів, камера впала, і чулося тільки плямкання, хрумкіт та спльовування. Пізніше, хоч скільки прокручували запис зображення, пояснити ніхто нічого не міг.