Я був у Львові, Тернополі, Києві, Каневі, Кременчуку, Черкасах, Запоріжжі, Херсоні та Одесі.
Наша група відвідала село Моринці та Кирилівку, де народився і жив великий український поет і художник Тарас Григорович Шевченко. Ми їхали туди автобусом майже дев’ять годин і милувалися українськими краєвидами. Ми бачили хату, де жив маленький Тарас.
Ми також відвідали три колгоспи. Так що нам вдалося чимало побачити, як живуть і працюють сільські трударі.
Повинен сказати, що нас не примушували їхати в те чи те місто, вибирати той чи той туристський маршрут. Ми вільно ходили по магазинах, гуляли по місту.
Я пропоную тим, хто не вірить мені, придбати візу й поїхати і подивитися самому.
Ви будете приємно вражені, запевняю вас.
Вільям Гайдаш ”.
Ці вирізки з газет Гайдаш прислав мені в Київ разом з коротеньким листом:
“ Сердечний привіт і найкращі побажання всім нашим друзям від Анни та Василя Гайдашів з Келовни. Хочемо ще раз подякувати, що відвідали наше місто з дуже гарним концертом. Люди, які на ньому були, досі згадують вас, ваші пісні та музику. А хто не був на концерті, той шкодує й тепер.
Посилаю фотознімки, дописи в газеті, а також чек на шістнадцять доларів на передплату журналу “Юкрейн”, який будемо читати самі і передавати іншим.
Ми тепер готуємося до весілля, віддається наша дочка. Вже зібрали абрикоси, потроху достигають персики, помідори і огірки. Погода була 39–40 градусів, а тепер 30 …”
Звичайний лист. Про доччине заміжжя, погоду і збирання врожаю. Але чомусь він для мене такий дорогий…
Коли ми опівночі їхали автобусом з Монреаля до Торонто, я раптом побачив у темному чотирикутнику вікна п’ять характерно розташованих зірок: буква “М” на півнеба. Сузір’я Кассіопея… Звідкіля воно взялося так далеко?.. На зупинці я вийшов з автобуса й уважно розгледів сузір’я. Таки ж вона — Кассіопея. Легко розшукав Велику та Малу Ведмедицю, Полярну зірку. Потім щовечора видивлявся їх у небі, і вже не відчував себе так далеко від дому. Моя Кассіопея зазирнула на другий бік Землі, посилає до мене своє світло-сигнал.
Ми всі в одному домі, ім’я якому — Земля…
І знову тихого безхмарного вечора, коли рясно висипали зорі на небі, я розшукав знайоме сузір’я, і до мене повернулось те саме почуття спільного людського дому.
У Прінс-Джорджі Женя та Верн Джонсони влаштували в себе на фермі прощальну вечерю. Палало багаття на узліссі, наречений доньки Джонсонів патетично читав свої вірші, а вгорі на весь видимий обшир стояло тихе і вічне зоряне небо.
Було і смутно і печально…
Я відшукав у небі Кассіопею, Воза і Возенятко, Північну зірку, показав їх Жені Джонсон.
— Вони точнісінько, як і в нас, — сказав милій жінці з тендітною і вразливою душею.
У неї в очах блищало по маленькій зірочці — супутники розлуки.
— Ви не забудете наші зустрічі, і як ми разом співали, і як я не могла стримати сліз, слухаючи ваші тужливі пісні, і як ви мене навчили шукати в небі Кассіопею. Адже я досі не знала жодної зіроньки в небі, замріяно сказала Женя.
— Не забуду. А ви?
— Я також. Може, колись у Києві, в таку ж зоряну ніч, ми разом згадаємо про це.
— Неодмінно…
Недавно я одержав листівку:
“ Коли тепер ми дивимося на небо, то згадуємо всіх вас, і ту зоряну ніч з багаттям. Ви, залюблені в природу, і ми також. Тому ви близькі до нашої душі. Вашого візиту ми ніколи не забудемо, ви будете тут, з нами, завжди. Бажаємо вам любові і миру на землі.
Женя і Верн Джонсони ”.
Ми всі — з одного дому, ім’я якому — Земля, господарі в якому — любов і мир.
Олександр Ємченко
ЗЕЛЕНІ ПАМ’ЯТНИКИ ВАВИЛОВА
Нарис
За рішенням ЮНЕСКО, у листопаді 1987 року
вся світова громадськість відзначила 100-річчя від дня народження
великого російського радянського вченого Миколи Івановича Вавилова.
Його ім’я стоїть в одному шерегу з іменами
Менделя, Дарвіна, Моргана та інших геніїв біології.
Він здійснив титанічний подвиг — бувши біологом, генетиком, селекціонером і географом-мандрівником, зібрав найбільшу у світі колекцію культурних рослин, заснував світовий фонд флори. У пошуках ресурсів рослинного світу, побував у Західній Європі і Середній Азії, Китаї і Африці, Північній і Південній Америці. Він працював у московських і петроградських, саратовських і полтавських, харківських і лондонських, паризьких і нью-йоркських лабораторіях. Його улюбленим афоризмом були слова: “Життя коротке. Треба поспішати”. Він ніби знав, яким справді коротким буде його життя. Він поспішав не просто жити — поспішав творити, немов здогадувався про підступні дії недругів, які урвали його невпинний поступ у розквіті творчих сил.
Читать дальше