Анатолій Михайленко - Пригоди. Подорожі. Фантастика - 88

Наша газета навчала нас цьому, і хоч ми тоді так добре не розуміли ні соціальних, ні політичних справ, але все ж таки було цікаво дізнаватись про хід змін у нашому житті. Час від часу прогресивні провідники приїжджали до нас і говорили на публічних вічах, і ми та наші сусіди ставали більше і більше класово свідомі. Одним таким провідником був Юрій Кренц, який поміг нам зорганізувати відділ ТУРФ-дім.

“Фермерське життя” інформувало нас про економічну кризу і чому в нашій системі є такі кризи, а чому в Радянському Союзі такого явища немає. Там суспільство служить усім трудящим, а тут тільки тим, хто нас експлуатує. Тут робітники бідують, а в Радянському Союзі всі разом бідують, коли є недостатки з різних обставин, і всі разом радіють, коли є справжні успіхи. Там будують країну для себе, для усіх робітників, а тут всі вигоди і багатства для визискувачів.

Коли ми зорганізували наш відділ ТУРФдім, то націоналістичні провідники говорили своїм членам, що наші відділи “приведуть до соціалізму — так, як є в Росії, все наше майно пропаде”. Правда, воно пропадало, але це тяжко запрацьоване майно перебирала Нейшонал трест компані!

Люди різних поглядів визнавали, що наша газета, наш відділ і ми особисто мали справедливі погляди, що наша газета писала правду. Люди вибрали мене до Шкільної ради, і я був у ній довгі роки.

Криза продовжувалась. Колектори від Трост і інших компаній приїжджали до фермерів і домагались, щоб ми виплачували довги. Я завжди пропонував їм пшеницю. Казав: “Беріть пшеницю, я її багато маю і ще буду продукувати більше!” Колектор відповідав, що моїх 100 бушлів вартує тільки 18 доларів, а я йому казав, що він помиляється, що вона мені вартує 100! Хай він бере пшеницю. Він відповів, що ми цю справу на тепер залишим, бо я певно жартую з ним. Я йому сказав, що виплату довгу ми залишим на пізніше, коли у мене будуть гроші… І так це продовжилось до кінця кризи. Таким чином, я завжди купував харчі і вбрання за готівку у малих крамарів, які майже так само бідували, як ми на фермах. Реакціонери не розуміли цієї справи і говорили, що Пахота “дістає гроші з Москви” і йому усього є достатком. Оце був гумор! Самі ходячи в подертих штанах, хвалили систему, яка голодом морила їхніх дітей і не давала їм задовільняючої науки, не піклувалась за їхнє здоров’я тощо. Навіть і “монтаки” (кінна поліція) пробували страхати мене на пікніках і других публічних підприємствах. Питали мене: “Куди ті гроші підуть, що ви збираєте на цім пікніку?” Я їм відповідав, що підуть туди, де їх найбільше потрібно.

У 1932 році жорстока несправедливість постигла двох наших задовжених фермерів: їх викинули з їхньої господарки, бо вони були неспроможні заплатити свої довги! Прийшов шериф і вигнав їх із власних домів. Прийшов час до боротьби! Ніхто не знав, хто буде слідуючою жертвою видворення — усі були задовжені по вуха! Наші “пани з подертими колінами” молились до всевишнього, хоч він не поміг багато, бо коли мужі молились, шериф прийшов, вигнав дітей і їхніх жінок з хат, замкнув хати на колодки. Коли ми почули про те, нас шість прогресивних фермерів зійшлося на пораду: що робити? Рішення ми прийняли таке: скличемо фермерський протестний мітинг. Навіть коли лише 25 фермерів прийде, щось зробимо.

Але рішити — це одне, а виконати — це друге діло. Всі бояться розношувати оголошення про мітинг, бо якби хтось побачив і доніс, то крамарі кредиту не дадуть. Все це упало на мої плечі. Я вирентував міську “голю” (зал), написав оголошення і порозношував їх. Запросив бесідника-фермера (прогресивного), щоб говорив на мітингу. Прийшов день мітингу. Що то був за день! Я його ніколи не забуду. Як ми журились перед ним, але це було марно! Все склалось знаменито, прийшло 400 фермерів, адвокат, лікар і малі бізнесмени та один реакційний багатий фермер. Ми вибрали багатого фермера на голову зібрання, і він питає: “Хто скликав цей мітинг?” Я вийшов на сцену і сказав, що нас кілька рішили скликати зібрання тому, що вже двох фермерів викинуто з господарки за незаплачені довги. Це спричинили Трост компанії. А хто буде наступними жертвами? Реакційний фермер залишився головою зібрання…

Встав до слова адвокат, містер Кравс, став потішати присутніх, що їм немає чим журитись, бо добробут є уже “за рогом”. Він теж уважає себе фермером і справді має землю, котру відібрав від одної вдовиці-фермерки, коли був її оборонцем у одній легальній справі. Коли я його питав, чому він себе вважає фермером, коли ми всі знаємо, що він адвокат? Ми знаємо, яким способом він дістав ту землю, то хай не забуває тої “гуски”, яка йому знесла золоте яйце!.. Він сів і більше не перешкоджав, бо люди сміялися з нього.