Левассер Де Боплан - Пригоди. Подорожі. Фантастика - 89

Кожен з них має свою окрему схованку; повернувшись після чергового походу, вони збираються тут ділити взяту У турків здобич, після чого кожен ховає під водою свою частину, тобто такі речі, які не псуються від води. Тут-таки вони будують свої човни, в яких вирушають на море. <���…>

Нам лишається ще, згідно з обіцянкою, розповісти про те, яким чином козаки обирають свого начальника, і описати їхні походи на Чорне море, в яких вони досягають Анатолії і нападають тут на турків.

Ось як відбуваються вибори ватажка: збираються всі старі полковники й діди, котрі користуються повагою серед козаків, кожен подає голос на користь того, кого вважає найздібнішим, і той, хто одержить найбільшу кількість голосів, визнається обраним. Якщо той, на кого впав вибір, неохоче приймає цю посаду, відмовляючись нездатністю і недостойністю чи посилаючись на брак досвіду або старість, це анітрохи йому не допомагає: йому відповідають, що, очевидно, він справді не достойний такої честі, і негайно вбивають його на місці {26} 26 . … вбивають його на місці … — Твердження про вбивство за відмову від посади гетьмана не відповідає дійсності. Відмова носила церемоніальний характер і мала на меті підкреслити розуміння, наскільки відповідальні обов’язки бере на себе новий кошовий отаман. як зрадника, хоча в цьому разі вони самі чинять по-зрадницьки. Ви згадайте, що я говорив на початку, розповідаючи про їхні звичаї. Якщо ж обраний козак приймає звання начальника, він дякує зборам за виявлену йому честь, хоча сам він і визнає себе недостойним її і нездатним до заняття такої високої посади; одначе він обіцяє, що своїми трудами і турботами постарається зробитися гідним честі служити всім взагалі і кожному окремо і що життя його завжди буде присвячене служінню своїм братам (так називають вони один одного). При цих словах усі аплодують йому з криками: Vivat! Vivat! Потім кожен підходить по черзі залежно від посади і вклоняється йому, а начальник тисне йому руку, що є звичним між ними вітанням.

Такий обряд виборів начальника, який відбувається нерідко серед пустельних степів. Цей начальник, якому вони незаперечно підкоряються, називається їхньою мовою гетьман; його влада необмежена, він має право стинати голови й саджати на кілок усіх непокірливих. Загалом він чинить з великою суворістю, проте в справах громадських нічого не може розпочати без військової ради. Вирушаючи на війну, гетьман мусить бути надзвичайно обережний і завбачливий, щоб не зазнати невдачі; на випадок несприятливої сутички вій повинен виявити винахідливість і відвагу, інакше при найменшому боягузтві козаки вбивають його як зрадника, після чого негайно обирають нового гетьмана звичним чином, як було сказано вище. Посада зверхника і начальника в походах складає обов’язок, пов’язаний з великими труднощами на випадок невдачі. Протягом 17 років, котрі я провів на службі в цій країні, всі особи, обрані на цю посаду, нещасливо скінчили життя.

Наміряючись розпочати морський похід, козаки беруть дозвіл від свого гетьмана, а не від короля, збирають раду, на якій обирають отамана — ватажка походу з дотриманням тих же форм, які спостерігаються при виборах гетьмана, з тією лиш різницею, що ця особа одержує владу тільки на час походу. Потім вони вирушають до Військової Скарбниці, їхнього збірного пункту, і починають будувати судна близько 60 футів завдовжки, 10 чи 12 завширшки і до 12 футів завглибшки. Судно будується без корми, в основу береться човен з верби або липового дерева довжиною близько 45 футів, облавки і дно вкриваються рядами дощок від 10 до 12 футів довжиною і близько фута шириною, які прикріплюються цвяхами, причому кожен ряд випускається над попереднім, як на річкових човнах, поки судно не досягне 12 футів заввишки і 60 завдовжки, поступово розширюючись догори. Це краще пояснюється доданим малюнком, який я нашвидку накидав олівцем. Тут видно обкладку з очерету, зв’язаного жмутами, завтовшки як діжечка, які скріплюються кінець з кінцем, обрамляючи весь човеп; вони міцно прив’язані до облавків мотузками з липового й черешневого лика. Козаки будують свої човни так само, як наші теслі, з переділками й поперечними лавами, потім обсмолюють їх. Човни обладнані двома стернами по одному на кожному кінці, оскільки внаслідок значної довжини судна знадобилося б надто багато часу при поворотах, чим сильпо утруднювалася б свобода і швидкість рухів на випадок відступу. Ці судна мають від десяти, до п’ятнадцяти весел з кожного боку і на ходу швидші за турецькі веслові галери; крім того, на кожному є щогла, на якій піднімають досить погане вітрило, але тільки в добру погоду, а у вітряну козаки віддають перевагу веслам. Човни їхні не мають палуби, якщо ж і заливаються водою, то очерет підтримує судно на поверхні води, не даючи йому затонути. Походні припаси козаків складаються із сухарів, котрі зберігають у довгих бочках, близько десяти футів завдовжки і чотирьох у діаметрі, міцно примоцоваїшх, звідки їх дістають крізь отвір у бочці; затим з бочечки вареного пшона та ще однієї — з рідким тістом, яке вони їдять як ласощі, змішуючи з пшоном; ця страва служить одночасно і їжею, і питвом, вона кислувата на смак і називається саламаха, тобто ласощі. Що ж до мене, то я не знаходив у ній вишуканого смаку, а якщо вживав під час подорожі, то виключно за браком чогось ліпшого. Козаки відзначаються великою тверезістю під час походів і військових експедицій; тоді їм суворо заборонено брати з собою горілку чи якісь інші міцні напої, якщо ж трапиться між ними п’яний, начальник наказує викинути його за борт.