Володимир Владко - Твори в п'яти томах. Том V

Місто спало, його огорнув передранковий сон, крізь відчинене вікно не долинало жодного звуку, повітря стало свіже й запашне. Перевіривши востаннє свою схему, Олд-Бой закурив сигарету і, хвилюючись, повернув рубильник, що вмикав компресор.

Почувся вже знайомий йому розмірений стукіт компресора, що нагнітав повітря в залізний балон. І хоч це було цілком закономірно і звично, Олд-Бой полегшено зітхнув: він не мав ніяких забобонів, але приємно, що експеримент відразу почався рівно й легко. Зажди, зажди, старий, сказав собі Олд-Бой, побачимо, що станеться, коли ми ввімкнемо інфрасирену!

Він перечекав якийсь час, з насолодою прислухаючись до розміреної роботи компресора. А тоді, перевіривши тиск повітря в балоні й упевнившись, що його досить, — обережно повернув рукоятку інфрасирени. І прислухався. Гумовий шланг, що вів од балона до інфрасирени, враз напружився під натиском повітря. Так, іде, йде, радісно відзначив Олд-Бой. Отже, має бути вже й інфразвук! Ах, шкода, що його не можна почути!

Справді, він не чув нічого, крім розміреного стукоту компресора. Вухо не вловлювало інфразвуку, як і слід було сподіватися.

Втім, що то за дивна вібрація, якесь внутрішнє тремтіння, — він його відчуває десь зсередини, десь у самому своєму організмі? Начебто це тремтіння йшло з шлунка… чи з легенів, хто знає? Навшпиньках він підійшов до чорного розтрубу інфрасирени, де стирчав міцно прикріплений мікрофон. Тремтіння чи вібрація в його тілі посилилася. Тепер здавалося, наче дрібно-дрібно стукотить кожен м’яз, кожна кісточка, — і не можна було сказати, що це було приємно, о ні!

Олд-Бой швидко відійшов од інфрасирени. Дивне відчуття зникло. Так, сказав він собі, так, треба буде відразу поставити на сирені міцнішу звукоізоляцію, щоб інфразвук ішов тільки в мікрофон. Гаразд, це згодом, а тепер треба випробувати генератор.

Він увімкнув його. Одразу щось загуло, затріщало. Почулося характерне шипіння, але воно було значно гучніше, ніж при старій схемі. Лампи сяяли. Прилади показували нормальний хід струму, нормальну його течію. Лишалося перевірити частоту. Втім, для цього слід трохи заждати, доки стабілізується робота всієї установки. Олд-Бой сів на стілець біля генератора, відкинувся на спинку і, випускаючи густі клуби диму від сигарети, замислився.

І аж тоді відчув, як утомився. Ломило спину, обважніли натруджені руки: це ж не жарт — бозна-скільки простояти, складаючи генератор і джерело інфразвуку, бути водночас винахідником, конструктором, монтажником, слюсарем, приймальною комісією і експериментатором! Щоправда, йому допомагав Богдан: але його праця, хоч і чесна й навіть самовіддана, була, прямо скажемо, не надто кваліфікована, рудий харчовик виконував тільки те, що йому казали, і не більше.

Олд-Бой важкими очима глянув на своє творіння. Немовби все йшло як слід. Лишалося, мабуть, дві-три хвилини для остаточної перевірки. Олд-Бой відчув, як його голова хилиться, як поволі починають обертатись усі речі, вся лабораторія. Він приплющив на хвилину, тільки на одну хвилинку, очі. Адже можна й так посидіти ці останні хвилини… Так навіть легше очам…

Проте Олд-Бою не пощастило спокійно відпочити. Він раптом згадав: а мікрофон?.. Треба ж його увімкнути, щоб подати звукову частоту на генератор! Він нервово розплющив очі й натиснув кнопку мікрофона. Інфразвук із сирени пішов через мікрофон до генератора — що буде далі? Як реагуватиме на це нова установка? Адже це була вже остаточна перевірка!..

Генератор працював. Усе було гаразд, коли не брати до уваги… коли не брати до уваги нової світлової плями на столі навколо центральної лампи та дивного, неприродного забарвлення її враз збільшеного сяйва. Замість лишатися, як перед тим, блакитнуватою, лампа тепер нестерпно сяяла сліпучим фіолетовим світлом. І з товстої мідної дуги контурного піввитка над нею почали зриватися одна по одній довгі фіолетові іскри. Вони зривалися з мідної півдуги, повільно пливли в повітрі, як крихітні кулясті блискавки, і так само повільно мовби розчинялися в повітрі не далі як за метр од тієї мідної дуги.

Олд-Бой схопився на ноги. Втоми як не було. Він розгублено дивився на це незрозуміле явище, не знаючи, як його пояснити. А іскри все одривалися від мідної дуги, пливли в повітрі й танули. І ніщо вже не змінювалося: очевидно, генератор стабілізувався.

— Що ж це таке? Що за іскри? Звідки вони? — збентежено прошепотів Олд-Бой.

Нечутні коливання інфразвуку модулювалися, накладалися на електромагнітні радіохвилі. Все відбувається безшумно. Чому ж з являються іскри? Якийсь резонанс, або, як кажуть радіотехніки, гармоніка?.. Біс його знає!