Володимир Владко: Твори в п'яти томах. Том V

— Друже мій, їж, пий! Не в цьому м’ясі, не в цьому молоці щастя. Ми з тобою ще опромінюватимемо тонни м’яса й озера молока. Ось тільки налагодимо генератор з інфразвуком! Гори м’яса і моря молока. Еверести, Гаурізанкари м’яса, Ніагари, Атлантичні океани молока, скільки молока, скільки завгодно, скільки нам захочеться! Та хіба тільки продукти? Ні, перед нами невичерпне джерело натхненної праці, ти впевнишся у цьому!

Вони працювали, не відриваючись і на хвилину. Навіть коли до лабораторії зайшли, принісши з собою гострий і радісний запах морських хвиль, червоного сонячного заходу та свіжого солоного вітру, Сашко й Люка, — навіть тоді Олд-Бой з Богданом не поглянули, як завжди, з побожністю на Люку і з заздрістю на Сашка. Вони були надто зайняті. Сашко спитав:

— Що це буде з генератором? Ти знову лагодиш його, Олд-Бой? Дивись, щось ти надто його розкрутив!..

Олд-Бой промовчав. А Богдан неуважно відповів:

— Д-дорогий мій, твоє д-діло маленьке. Н-не заважай!

Люка підійшла ближче. Вона помітила на столі рисунок, якого зробив Олд-Бой на аркуші паперу, і схилилася над ним. Олд-Бой спокійно перевернув аркуш, хоч раніше, напевне, охоче розповів би щось Люці з приводу своїх нових ідей. Люка демонстративно надула губи й відвернулась. А що Олд-Бой і на це не звернув уваги, то вона, покрутившися ще хвилинку в лабораторії, знизала плечима і вийшла геть. За деякий час подався й Сашко, бо вирішив не витрачати час на запитання, які все одно лишаться без відповіді. Він вийшов, сказавши:

— Змова у вас якась, чи що? Ну, ваше діло, хлопці!..

Минули ще дві-три години напруженої праці. Нарешті, Богдан виразно відчув, що в нього вії немов намащені густим клеєм. Він куняв, доки Олд-Бой не помітив це.

— Іди спати, — суворо наказав він. — Іди! Сьогодні ти мені більше не потрібен. Я закінчу сам. Висловлюю тобі від широких трудящих мас щиру подяку за виконану роботу. Іди.

І Богдан пішов. Олд-Бой лишився сам. Він працював невпинно, як і раніше, сон його ніби зовсім не брав. Час од часу він закурював сигарету, але щоразу відкладав її не докуривши. Мурмотів собі під ніс і наспівував щось невиразне; проте ніхто не міг би запевнити його, що це була не чудова пісня. Так минали хвилини й години.

Перед Олд-Боєм поступово, повільно зростала дивна, своєрідна, не бачена досі конструкція. Спеціаліст сказав би, що то було навіть поєднання кількох установок.

Біля бічної стіни здіймався високий компресор, з єднаний шлангами з інфразвуковою сиреною в закритому металевому футлярі. Тільки один бік цього футляра було відкрито, і перед ним стояв мікрофон, майже впритул до отвору в футлярі.

Далі йшли проводи, що зникали в підсилювачі, а після нього — в генераторі мікрохвиль, який загалом мав досить незвичайний вигляд.

Посередині установки височіла велика й довга скляна лампа. Власне, лише умовно цю споруду можна було назвати лампою. Правильніше було б сказати — довгий скляний балон. Навколо цієї лампи звивалися вибагливі плетива мідних котушок, химерних завитків, блискучих конденсаторів і опорів. На столі було прикріплено великий реостат для зміни напруги. А сама дивна лампа стояла на якомусь складному пристрої, за допомогою якого її можна було повертати навколо вертикальної осі.

Олд-Бой ще раз дуже уважно оглянув генератор. Всередині лампи видно було довгий коритоподібний анод — зігнуту металеву пластинку, що йшла вздовж лампи. Рівно посередині анода простяглася товста волосина — це був катод, волосина розжарення. Спіральна сітка, тонке мереживо з мідної дротинки, обвивала нижню частину лампи. Вона мала створювати потужне електромагнітне поле. Мікроколивання, за розрахунками Олд-Боя, повинні були з’явитися проміж двома краями коритоподібного анода. Сам же анод був і рефлектором: він віддзеркалював од себе щойно створені коливання й надсилав їх простим струменем, жмутом саме туди, куди потрібно було експериментаторові.

Генератор, побудований на використанні ефекту магнетрона, був майже готовий. Тепер справа полягала в тому, щоб він надсилав у потрібному напрямі модульований інфразвук, нечутні звичайним вухом звукові хвилі, накладені на мікрочастоту.

— Починаємо останні приготування! — голосно сказав собі Олд-Бой у цю тиху нічну годину, коли мирно й тихо спала вся природа, коли спочивали стомлені морською прогулянкою Люка і Сашко, коли у неспокійному сні забувся й Богдан, якому марилися химерні образи майбутніх досліджень, обіцяних його другом…