Василий Бережной - Вiра-Вiруня (на украинском языке)

- Я i сама не знаю, як воно сталося, - сказала Вiруня, схиляючись до столу, щоб побачити, як вiн записує. - Життя якось складається само...

Доки вони розмовляли, Тамара на кухнi зготувала каву з молоком, розрiзала шоколадний торт i все це разом з чашечками, блюдечками та ложечками на легенькiй алюмiнiєвiй тацi занесла до кабiнету. Хотiла поставити на журнальний столик, вже й нагнулася - та так i застигла.

- Та ти вже не чхаєш?! - вигукнула i мало не впустила тацю.

- Що? Справдi... - пробурмотiв Кузьма. - А скiльки ж можна? Остобiсiло...

- Я вже боялася, що ти потрапиш до реєстру свiтових рекордiв... усмiхнулась Тамара, ставлячи тацю.- Прошу, Вiруню, до кави.

Гостя i бiля журнального столика сiла ближче до Кузьми - лiкоть у лiкоть.

- Ви от звикли до кави, - сказала Вiруня, - а в нас рiдко хто вживає.

- Може, не смакує? - спитала Тамара. - Берiть торт.

- Нiчого, дякую.

- Божественний напiй, - проголосив Кузьма, - тiльки я бiльше полюбляю чорну.

Обличчя йому порожевiло, голос змiцнiв. "Одужує просто на очах, радiла i дивувалась Тамара. - Та i я почуваюсь якось бадьорiше. От Вiруня! Але як би перевiрити? Який тут можна провести експеримент?"

Поставивши недопиту каву, Тамара пiшла до спальнi i повернулася з елегантним японським транзистором.

- Ви любите музику, Вiруньо?

Гостя кивнула головою:

- Люблю. А як заспiває Черкаський хор...

Тамара ввiмкнула приймач, прокрутила тумблер, шукаючи музику.

Незабаром крiзь шум i трiск просочилась нiжна мелодiя - певне, скрипка i вiолончель.

- Подобається? - спитала Тамара, ставлячи транзистор на столик.

- Чудово! - просяяла Вiруня.

Тамара пiдсунула транзистор ближче до неї, i звук помiтно посилився. Через деякий час вiдсунула - музика почала стихати, знову поставила ближче нiби замiнила батареї. Сумнiву не було: Вiруня пiдсилює звук, та ще й як! "Бiополе цiєї жiнки, - думала Тамара, поглядаючи на гостю, - має електромагнiтнi характеристики. Треба буде запросити її до нашої лабораторiї. Цiкаве, дуже цiкаве явище!"

- Ой, засидiлась я у вас! - Вiра аж руками сплеснула. - Оце так. Мене ж люди ждуть!

- Та встигнете, - почала заспокоювати Тамара. - Я не знаю, як i дякувати вам, Вiруньо. - Вхопила сумку, що лежала на крiслi, вийняла купюру в двадцять п'ять карбованцiв i простягла ошелешенiй жiнцi.

- Та що ви? З якої речi? - вигукнула Вiруня. - Хiба за те, що погрiлася в теплiй хатi та попила кави? Нi, нi, не вiзьму.

Кузьма Пробус налив собi ще чашечку кави i, попиваючи, мовчки спостерiгав цю трохи комiчну сценку: одна тицяє грошi, а друга вiдштовхує її руку i задкує до дверей.

- Бувайте здоровi, - гукнула Вiруня з порога. - I щоб бiльше не хворiли!

- Постараюсь, - вiдповiв Кузьма, сидячи бiля столика. Нарештi клацнув замок, повернулась Тамара. - Ну, що - взяла? - спитав, доїдаючи кусень торта.

- Нi, ось цей четвертак, - Тамара кинула купюру на столик.

- В такому разi, хай буде менi, - криво усмiхнувшись, Кузьма простяг руку i накрив папiрця долонею. - Наївнячка, хто ж вiдмовляється вiд грошей?

- Може, й наївнячка, - обiзвалась Тамара, дивлячись, як чоловiк ховає грошi до кишенi, - але ж ти не чхаєш i, бачу, взагалi почуваєшся добре.

- Що ж тут дивного? - знизав плечима Кузьма. - Я ж стiльки лiкiв наковтався!

- Ну, цього ти вже не кажи, - Тамара почала збирати посуд на тацю. Якби не Вiруня... У мене таке враження, що ця Вiра-Вiруня розносить... iнфекцiю здоров'я!

- Оце сказала - ха-ха! Iнфекцiя здоров'я!

Тамара понесла тацю з посудом на кухню, а вiн усе ще смiявся, заглушуючи транзистор.

III.

У листопадi Київ облягли холоднi тумани. Тополi ще не скинули зеленого вбрання, а з глибин темного неба падав мокрий снiг. Пiд ногами чвакало, пронизлива вологiсть пробиралась пiд легке Тамарине пальто. Жiнка щулилась вiд холоду, раз у раз поправляла рожевий шарфик, бо здавалось, що вiн сповзає i оголює шию. Ну, та нiчого, дома вона вже зiгрiється, цього вечора вони нiкуди не пiдуть - куди по такiй погодi? Кузьма подзвонив: затримається ненадовго, одержить гонорар та заскочить у гастроном. Говорив бадьоро, мабуть, добре заплатили - цiкавий же матерiал про Вiруню! Ти, сказав, поки прочитаєш статтю, я й повернуся. А що б його на вечерю?.. Про таку людину, як Вiруня, i вона б написала. Рiдкiсна, виняткова, i Кузьму оздоровила... Так, саме це слово тут пiдходить - оздоровила. Бо яке лiкування? Посидiла, усмiхнулась...

У квартирi було тепло, але Тамара, роздягнувшись, шарфика не скинула. Зайшовши до Кузьминої кiмнати, одразу ж побачила на столi журнал. Нетерпляче вхопила цупку книжку, вмостилася з ногами в крiслi, почала гортати, але прiзвища свого Кузьми нiяк не могла знайти. Перебiгла очима змiст, - Пробує не значився. Окинула поглядом заголовки i тодi натрапила - "Гримаси знахарства", її наче окропом ошпарило. Невже про Вiру? Пiдписано: К.Любимов. Сховався за псевдонiмом... Гримаси, значить... Вiра - знахарка... Ну, ну... Любимов...