Юрий Лоцманенко - Право жити

Троє чужинців і роботи запалили навколо зорельота кілометрове вогняне кільце. Кібернетичні помічники космонавтів нанесли на оплавлений базальт тонку сіру смугу каталітичної плівки. Короткий електромагнітний імпульс — і вогнетривкий базальт яскраво запалав, з'єднуючись з киснем повітря. Тварини на всіх кисневих планетах бояться вогню. Люди примітивних мисливських цивілізацій — теж… можливо. Криваві лапи полум'я тремтіли, захлинаючись у безсилій люті: оволодіти всією горою, заполонити всю землю, їсти, їсти!.. Але поза сірою плівкою базальт був холодний, а строк вогненного танцю визначено заздалегідь. Полум'я буятиме рівно три доби, доки не стане на кордоні радіаційної зони невидимий і непроникний бар'єр.

З бездонного черева корабля виповзла гранчаста вежа. Спритні автомати обережно поклали її на платформу-стоногу і повезли вниз по схилу, минули неушкоджені вогняну смугу, прямуючи до кордону зони. Там на неї вже чекала глибока шестикутна заглибина, щойно вирізана в базальті. Кмітливі роботи швидко встановили вежу-випромінювач, заплавили заглибину базальтом і розпочали монтаж енергетичної системи поля захисту. Щоб створити непроникний бар'єр двокілометрового діаметра, потрібно дев'яносто таких веж. Час не жде — за три доби стіна захисного поля має замкнутися. А потім вона існуватиме сотні років, відгороджуючи радіоактивну пляму, смертельно небезпечну для всього живого на зеленій Землі. За цей час згубне випромінювання припиниться.

Платформа-стонога в супроводі кортежу роботів рушила у зворотний рейс. Боги працювали.

Не дивися на вогонь всесильних, воїне! Хіба поступляться вони хоч часткою своєї могутності? Сини неба тільки карають… Як палахкотить вогонь! Боги завжди незбагненні. Певне, у них свято, бо чого ж запалало навкруг гірської вершини полум'яне кільце?.. От уже цілу добу погляд молодого воїна прикутий до оселі небожителів, а покари немає. Несамовито гуде незгасне багаття, величезний чорний спис проколов хмари, темна мурашва обсіла гірську вершину… Навіщо? Ні, людині ніколи не збагнути діяння синів неба…

Вогонь… Плем'я давно втратило його, таємничого гарячого друга, що живиться сухим хмизом. Чотири рази народився місяць, лютували зливи, сипав мокрий сніг. Промоклі шкури не гріли, від холоду й хвороб гинули діти… а він давно згас. Добре богам!.. Послухай раду мудрих, воїне. Заплющ очі, відвернися, залізь в найглибшу, найтемнішу печеру. І молись! Бо впаде на голову зухвальця страшна божа кара.

— Коли це скоїлося?

— Годину тому, капітане.

— Чому ви не знищили його, Аое?

— Я не бачив, як це сталося… Автомати увімкнули сигнал тривоги, коли людина вже проминула кордон зони й заглибилася на небезпечну відстань. Не знаю, яким чином вдалося їй приспати пильність охорони. Але, здається, я розумію, чому навігатор Те Пао заборонив роботам стріляти. І ви це розумієте, капітане!

— Мене не цікавлять зараз ваші припущення, Аое. Ви мали наказ і не виконали його. Чому?

— Наказувати — ваше право. Але, капітане… Порушник однаково заплатить смертю за свою цікавість… чи необережність. Адже він дійшов до вогняного кільця, а там фон радіації близько тисячі двохсот…

— А якщо він виживе? Ви подумали про таку можливість? Ми не маємо права ризикувати. Порушник повинен загинути — від пострілу, а не від опромінення!

— Може, з часом і я навчуся жорстокості, капітане.

— Хлопчисько!.. Ви вільні, Аое. Те Пао, викладіть обставини цієї події.

— Я не міг… стріляти, капітане. Не міг!

— Викладіть обставини події, навігаторе Те Пао!

— Виконую. Координатор захисту доручив мені охороняти північно-західний схил гори. Систему випромінювачів енергетичного бар'єра на моїй ділянці ще не було змонтовано. Десять автоматів-охоронців запрограмовано, щоб вразити все живе в межах зони. Протягом двох діб виявлено і знищено одинадцять дрібних тварин і птахів, які порушили радіаційний кордон. Дуже багато тварин помічено за межами радіаційної плями, і нам пощастило вчасно відігнати їх, стріляючи в повітря. А годину тому я побачив його… людину, капітане.

— Ваші роботи увімкнули сигнал тривоги?

— Ні. Сигналізацію я увімкнув сам. Думаю, автомати помітили порушника, але чомусь не реагували. Певне, тому, що він дуже схожий на нас. Може, трохи вищий на зріст. Ну, і, звичайно, без скафандра. Він несподівано виринув з маквісових заростей, значно вище межі зони. Страшно навіть подумати, яка там радіація!..