Юрий Лоцманенко - Право жити

Здесь есть возможность читать онлайн «Юрий Лоцманенко - Право жити» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Київ, Год выпуска: 1967, Издательство: Молодь, Жанр: Фантастика и фэнтези, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Право жити: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Право жити»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

«Право жити» — перша книжка Юрія Лоцманенка. Авторові двадцять сім років, він інженер-конструктор, працює в одному з проектних інститутів Києва. Перше оповідання молодого фантаста було надруковано 1964 року в журналі «Зміна» (нині «Ранок»). По тому з'явилось ще кілька новел у журналах «Знання та праця», «Прапор», альманасі фантастики «Позивні Альфи Лебедя».
Звичайна людина, наш сучасник у фантастичних обставинах — ось ідея більшості оповідань збірки «Право жити». Автор не висуває якихось наукових гіпотез, не прогнозує майбутній технічний розвиток людства. Зміст його оповідань становлять проблеми морально-етичні.

Право жити — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Право жити», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Дивна річ, невідомий прийда чомусь уникав тривалих стосунків з людьми. Він наче і не помічав людей. Його увагу привертали численні механізми — автомобілі, тролейбуси, телевізори й радіоприймачі, навіть торговельні автомати. За кілька хвилин він потрощив сім машин, щоразу вибираючи нову марку. Руйнував він кваліфіковано, з допомогою якогось електрорізального пристрою, хоча ніхто не помітив у гостя ніяких інструментів. А втім, він розрізав металеві чи пластикові деталі лише тоді, коли вони були складної будови або покриті металевим кожухом. Жодного разу прийда не знищив хоча б дві однакові частини.

Перешкод для нього не існувало. Гість миттю розгадував секрети найскладніших замків, відмикав будь-які двері і… зникав. Величезна фізична сила допомагала йому в дивних пошуках. Справді, було таке враження, нібито він щось шукав. Можливо, він шукав усе.

А тим часом повідомлення про порушника та про шкоду, яку він заподіяв, не переставали надходити. Дивна схильність до безглуздого, на перший погляд, руйнування була суспільно небезпечним явищем. Космічний прийда чи просто злочинець, — що б там не було, а порушника треба негайно ізолювати. В крайньому випадку — знищити.

І раптом невідомий щез. Перестали надходити повідомлення про його небезпечні пригоди. Надвечір, правда, з’явилося одне повідомлення, але навряд чи воно мало відношення до залізного привида. Постовий автоінспектор записав номер блакитної “Волги”, яка грубо порушувала правила руху. Не реагуючи на сигнал автоінспектора, “Волга” номер 22–16 із шаленою швидкістю промчала повз нього і розтанула за поворотом на чотирнадцятому кілометрі заміського шосе.

* * *

— Неспокійний у вас вихованець, професоре! — зауважив капітан міліції. — Такого клопоту ми ще ніколи не мали.

Головне управління охорони громадського порядку встановило особу порушника за три години до того, як він зник. Професора Секеча запросили як експерта допомагати у розшуках свого волелюбного робота. На магнітну плівку було записано голос Секеча — Володаря, який наказував утікачеві негайно зупинитися і вимкнути загальне живлення. Машини з магнітофонами одразу виїхали в усі райони міста. На самого професора весь час очікувала чергова машина з оперативною групою.

— Отже, ви запевняєте, професоре, що робот, кінець кінцем, сам повернеться до лабораторії?

— Так. Або впаде, знесилений, коли скінчиться запас енергії в акумуляторах. Якщо тільки не знайде способу поповнити її… а це імовірно.

— Добре, що хоч людей він не чіпає.

— Це виключено. Ще до “народження” робота в його кібернетичний мозок було вкладено безумовний рефлекс шани й поваги до людини та багато інших обмежень-заповідей.

— Однак машини він трощить артистично. Вважайте це за комплімент, шановний професоре. Цигарки?..

— Дякую, у мене свої. Справді, однієї заповіді ми не запрограмували в його мозку. Якої?.. Мені ще треба самому з’ясувати. Скажу тільки — найголовнішої.

Настав вечір, а про втікача не надійшло жодної звістки. Вкрай знервований професор не пішов додому, вмостившись на дивані в кабінеті чергового офіцера. Кіб — так звали волелюбного робота — накоїв чимало шкоди. Дивна схильність до руйнування пояснювалася просто: Кіб прагнув самовдосконалення. Мала дитина теж ламає гарну іграшку з єдиною метою — подивитися, що у неї “всередині”. Заподіяти шкоди безпосередньо людині робот не міг. Але, задовольняючи невтоленну жагу пізнання невідомого, руйнуючи машини й прилади, Кіб завдавав великого клопоту насамперед людям, що користувалися ними й створювали їх — прекрасні й доцільні. Поступово вченому ставало все ясніше, чого саме бракує механічному розумові робота. Недоцільність руйнування доцільного! Так, цієї заповіді не запрограмували в його мозку конструктори. Зрештою, все зводилося до відсутнього ланцюга логічної побудови: доцільне — корисне — прекрасне. Прекрасного руйнувати не можна!..

У тиші міліцейського кабінету професор задрімав. Хтозна, що йому снилося, але на запрошення чергового офіцера негайно прокинутися (міліціонер самовіддано розхитував казенний диван, не наважуючись звичайним способом будити вченого із світовим ім’ям), професор промурмотів щось про дубльовані центри гальмування, які треба докорінно змінити.

— Та прокиньтеся, Петре Петровичу! Зараз їдемо, Кіб знайшовся!

— Знайшли? — зрадів сонний учений.

— Збирайтеся мерщій, хвилин за сорок будемо на місці.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Право жити»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Право жити» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Право жити»

Обсуждение, отзывы о книге «Право жити» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x