Роберт Хайнлайн - Чужинець на чужій землі

– Ні, Бене! Ти обіцяв, пам’ятаєш? Якщо ти згадаєш про мене хоч словом, я втрачу роботу.

– Гм… Можливо. А як щодо «з надійного джерела»?

– Я боюся.

– Ну? Ти збираєшся розповісти все дядькові Бену? Чи дозволиш мені померти від розчарування і з’їси стейк сама?

– О, я скажу, я й так уже сказала забагато. Але ти не можеш використати це.

Бен мовчав, не випробовуючи удачу. Джилл описала йому, як обійшла охоронців.

Він перебив:

– Скажи, чи могла б ти зробити це знову?

– Що? Думаю, що так. Але не буду: це надто ризиковано.

– А показати мені шлях? Звичайно, ти можеш! Дивись, я переодягнуся електриком – брудний комбінезон, значок союзу, набір інструментів. Ти просто позичиш мені перепустку, і…

– Ні!

– Що? Крихітко, будь розумницею. Ставлю один до чотирьох, що половина персоналу лікарні навколо нього – самозванці від того чи іншого сервісу новин. Для людей це найцікавіша історія від тих часів, коли Колумб вмовив Ізабеллу закласти свої коштовності. Єдине, що мене хвилює, – так це те, що я можу наштовхнутися на ще одного фальшивого електрика…

– Єдине, що хвилює мене, – це я сама, – перебила Джилл. – Для тебе це просто історія, а для мене – кар’єра. Вони відірвуть мені голову, ноги, а потім залізницею вивезуть з міста. На цьому моя кар’єра медсестри закінчиться.

– Гм… Ось воно що.

– Так і буде.

– Леді, ви пропонуєте мені хабар?

– Наскільки великий хабар? Він має забезпечити мене до кінця мого життя в Ріо.

– Що ж… історія варта грошей, звичайно, але не очікуй, що я перебиватиму ціну «Об’єднаної преси» чи «Рейтерз». Як щодо сотні?

– Ким ти мене вважаєш?

– Ми вже обговорили це, ми торгуємося. Сотня і п’ятдесят?

– Налий мені ще і знайди для мене номер «Об’єднаної преси».

– Це Капітолій 10-9000. Джилл, ти вийдеш за мене? Це найбільше з того, що я можу.

Вона здивовано глянула на нього:

– Що ти сказав?

– Ти вийдеш за мене? Потім, коли вони виженуть тебе з міста, я чекатиму тебе на виїзді і врятую від жалюгідного існування. Ти повернешся сюди, охолодиш пальчики в моїй траві, у нашій траві й забудеш свій сором. Але спочатку ти маєш гарно постаратися і провести мене в лікарню.

– Бене, ти говориш майже серйозно. Якщо запрошу Справедливого Свідка, ти повториш свою пропозицію?

Кекстон кивнув.

– Джилл, ти сильна жінка. Пиши Свідку.

Вона встала.

– Бене, – сказала м’яко, – я не хочу втягувати тебе в це.

Вона скуйовдила його волосся та поцілувала.

– Ніколи не жартуй про одруження зі старою дівою.

– Я не жартую.

– Я здивована. Витри помаду, і я розкажу тобі все, що знаю. А потім ми подумаємо, як ти зможеш це використати, не посилаючись на мене. Цього достатньо?

– Більш ніж достатньо.

Вона детально все йому розповіла.

– Я впевнена, що він не під таблетками. Я точно знаю, що мислить він раціонально, хоча звідки така впевненість, я пояснити не можу. Він говорить дуже дивно і ставить дурні запитання, проте я переконана, що він – не психічно хворий.

– Він був би незвичайним, навіть якби не говорив дивно.

– Що?

– Скористайся головою, Джилл. Про Марс нам відомо небагато, але ми знаємо, що Марс дуже не схожий на Землю. А також те, що марсіани, хоч би які вони були, – це точно не люди. Уяви, що тебе несподівано кинули десь глибоко в джунглях у плем’я, яке ніколи не бачило білої жінки. Чи знатимеш ти всі тонкощі культури, яких там навчаються впродовж усього життя? Чи не буде твоя розмова здаватися їм дивною? І це дуже м’яка аналогія: думаю, що правда в цьому разі щонайменше у сорок мільйонів разів незрозуміліша.

Джилл кивнула:

– Я зрозуміла… І саме тому не звертала уваги на його дивні зауваження. Я ж не ідіотка.

– Ні, ти справді кмітлива – як на жінку.

– Хочеш, щоб я вилила оце мартіні на твоє ріденьке волосся?

– Мої вибачення. Жінки набагато розумніші, ніж чоловіки; це доведено загальним устроєм нашої культури. Передай келих, я наллю ще.

Вона пристала на пропозицію миру й продовжила:

– Бене, цей наказ не пускати до нього жінок безглуздий. Він не сексуальний маніяк.

– Без сумніву, вони не хотіли, щоб він одночасно зіткнувся зі стількома потрясіннями.

– Він не був шокований. Швидше просто… зацікавлений. Мені не подобається, коли чоловіки так не мене дивляться.

– Якби ти задовольнила його прохання про особистий огляд, то все могло б бути у твоїх руках. Можливо, у нього є всі інстинкти і ніяких затримок розвитку.

– Що? Не думаю. Припускаю, що вони не розповідали йому про чоловіків та жінок; він лише хотів побачити, у чому ж різниця.