Курт Воннегут - Колиска для кішки

Френк каже, що робити

Тут уже всім нам стало зле. Ньют, безперечно, відреагував правильно.

– Цілковито з вами згоден, – сказав я Ньютові та знову загарчав на Анджелу з Френком.

– Ньют уже висловив свою точку зору, будьте ласкаві, висловити свою!

– Геее, – сказала Анджела, здригнувшись і висолопивши язика. Вона пожовкла, мов віконна замазка.

– Ви теж відчуваєте щось подібне? «Геее»? – спитав я Френка. – Генерале, ви приєднуєтесь до попередньої промови?

Френк оскалив стиснуті зуби, дихав нерівно, повітря зі свистом виривалось між зубів.

– Як той собака, – промимрив малюк Ньют, глянувши на доктора фон Кеніґсвальда.

– Який собака?

Ньют відповів пошепки, ледь чутно. Але така вже була акустика кам’яних стін кімнати, що всі ми почули його шепіт ясно, немов кришталевий дзвін.

– На Святвечір, коли батько помер.

Ньют казав це до себе. Коли я попросив розповісти про того собаку вночі, коли помер його батько, він поглянув на мене так, ніби я чужинець, який нахабно вдерся до його снів. На мене він не зважав.

Однак брат і сестра до його снів належали. І в своєму кошмарі він звернувся до брата, до Френка:

– Ти дав йому це. У такий спосіб ти отримав свою розкішну посаду, чи не так? – спитав Ньют, задумливо дивлячись на Френка. – Що ти йому наплів, що маєш дещо краще, ніж воднева бомба?

Френк не почув запитання. Він зосереджено озирався навколо, вивчаючи ситуацію. Зуби його розтиснулись, тепер вони дрібно цокотіли, а очі Френка виблискували в такт. До його обличчя повернувся нормальний колір.

– Слухайте, нам треба прибрати всю цю штуку, – сказав він.

– Генерале, – звернувся я до Френка, – жоден генерал-майор цього року не віддавав більш доречних наказів. Ви мій технічний радник, отже, що порекомендуєте, щоб ми, згідно з вашим формулюванням, могли «прибрати всю цю штуку»?

Френк дав мені відверту відповідь. Він клацнув пальцями. Я зрозумів, що він усувається від причини нещастя та починає вважати себе зі зростаючою гордістю та енергією одним з очищувачів, прибиральників, рятівників світу.

– Щітки, совки, відра, паяльна лампа, електроплитка, – наказував він, клац, клац, клац пальцями.

– Ви пропонуєте спалити тіла паяльною лампою? – спитав я.

Френк так занурився в технічне міркування, що майже пританцьовував під клацання своїх пальців.

– Ми зметемо всі великі уламки з підлоги, розплавимо їх у відрі на плитці. Потім обробимо кожен квадратний дюйм підлоги паяльною лампою, щоб не залишилось жодного мікроскопічного кристала. Що зробити з тілами та з ліжком – це інша річ… – він раптом замислився.

– Поховальне багаття, – вигукнув Френк, дуже вдоволений собою. – Влаштуємо велику вогняну тризну поряд з гаком, винесемо тіла звідси прямо в ліжку та спалимо!

Він пішов до виходу віддати розпорядження щодо багаття й тих речей, які були нам потрібні для очищення кімнати.

Анджела зупинила його.

– Як ти міг? – спитала вона.

– Усе буде гаразд, – Френк зобразив скляну усмішку.

– Як ти міг віддати це такому чоловіку, як «Папа» Монсано? – знову спитала Анджела.

– Давайте очистимо цю штуку, потім можна буде поговорити.

Анджела схопила брата за руки й не хотіла відпускати.

– Як ти міг! – струснула вона Френка.

Френк відірвав сестрині руки. Його скляна усмішка зникла. Він став злим, насмішкуватим лише на хвилину, але хвилини вистачило, щоб сказати, не приховуючи презирства:

– Я купив собі посаду в такий самий спосіб, як ти купила собі гульвісу-чоловіка, а Ньют купив собі тиждень на мисі Код з російською ліліпуткою!

Скляна усмішка з’явилася знову.

Френк вийшов, грюкнувши дверима.

«Іноді людині не вистачає розуму, – вчить нас Боконон, – осягнути сенс поняття пооль-па ». В одному місці «Книг Боконона» він пояснює, що пооль-па – це дощ із лайна, а в другому каже, що це гнів Божий.

Те, що сказав Френк, перш ніж грюкнути дверима, навело мене на думку, що Республіка Сан-Лоренцо та трійця Гоніккерів – не єдині власники льоду-дев’ять. Очевидно, що Сполучені Штати Америки та Радянський Союз теж його мають. Сполучені Штати одержали «цю штуку» від Анджелиного чоловіка, недарма ж його завод в Індіанаполісі оточений огорожею під електричним струмом і охороняється злющими німецькими вівчарками. А до Радянського Союзу «штука» потрапила через Ньютову кохану Зінку, чарівного монстра з українського балету.