Николай Дашкиев - Володар Всесвіту

Не наважуючись продиратися через болото, все ще сподіваючись на щасливий випадок, Харвуд носився на своєму «випромінювачі» по кількакілометровому відтинку автостради, і з кожним рейсом ця віддаль звужувалась і звужувалась: партизани стискали кільце новими перешкодами.

Спочатку Харвуд не бачив жодної людини. Йому здавалося, що проти нього стали на герць самі сили природи: падають дерева, перетинаючи шлях, вибухають шматки мертвої сталі, заряджені такою ж мертвою вибуховою речовиною. Це було страшно, та лишалася хижа надія на те, що коли партизани спробують наблизитися, «випромінювач» паралізує їх своїми хвилями, зламає їхню волю.

Але партизани знахабніли. У світлі фар на відстані кількох сот метрів Харвуд побачив людей, які рухалися йому назустріч з круглими коробками-мінами в руках. Вони йшли непевною ходою, похитувалися, але йшли.

Харвуд ввімкнув якнайбільше посилення. Це була межа «випромінювача влади», — коливання такої потужності, які повинні були зламати кого завгодно.

Партизани вже не могли йти. Вони попадали на шосе, але все одно повзли і повзли вперед.

Харвуда охопив жах. Він не помітив касок на головах малайців, забув, що навіть тонкий шар металу затримує значну частину надвисоких коливань. Але навіть коли б і згадав, це не додало б йому хоробрості. Звикнувши до холодних і байдужих машин, беззастережно повіривши у їхню могутність, він уперше зіткнувся з людьми, які готові були зустріти смерть непереможеними, — смерть не заради грошей та слави, а в ім'я майбутнього життя.

Його «випромінювач» мчав просто на них. Через кілька секунд вони загинуть, підірвані власними мінами. Невже вони витримають оцей подвійний натиск руїнницького проміння і жаху перед сталевою гусеничною потворою?! Але не витримав сам Харвуд.

Вже неспроможний загальмувати, повернути «випромінювач» назад, він рвучко смикнув на себе лівий важіль керування.

З шаленим завиванням, ламаючи на своєму шляху чагарник і дрібні дерева, «випромінювач» ринув ліворуч униз крутим схилом. Марна була б спроба спинити його навальний рух. Розігнавшись в улоговині, машина підстрибнула на одному з горбків, наче на трампліні, ляскаючи в повітрі гусеницями, промчала метрів з десять і з розгону ляпнула в пружне, липке багно.

Мотор ще працював. Сталеві траки греблися, дерлися вперед. Але багатотонна стальна потвора, не рухаючись з місця, вже почала занурюватися в трясовину.

— Вилазьте! Швидше! — вигукнув Харвуд, ухопивши Паркера за комір. Та той тільки верещав, одбиваючись руками й ногами.

— Чорт з вами! Здихайте, дурна мавпо! — Харвуд схопив дорогоцінний портфель, пістолет, одкрив кришку й виліз, вишукуючи очима, куди стрибнути.

До болота підбігали партизани. На багряному фоні неба вирисувалася постать високої, широкоплечої людини в чудній касці. Це був один з тих, що перетнули Харвуду шлях і вистояли перед інтегратором.

Шалена лють охопила Харвуда. Він прицілився й випустив у цю постать увесь магазин свого пістолета. Людина схитнулась і впала.

— Здохни! Здохни! — просичав Харвуд. Він пригнувся, бо повз його вухо просвистіла куля, посковзнувся… і відчув, що його прищемив кронштейн одного з рефлекторів «випромінювача».

Кілька секунд, поки ще працював мотор, сталевий важіль тягнув за собою Харвуда, здираючи з цього шкіру, трощачи йому ребра.

Але Харвуд цього болю не відчув. Надвисокочастотні коливання, увесь оцей сконцентрований до найбільшої густини потік найстрашніших у світі страждань врізався в нього, у свого винахідника.

Ніщо не могло спинити цього потоку: конструкція «випромінювача» була бездоганною, і після зупинки мотора резервні джерела електрики ввімкнулися автоматично, а коли багно засмоктало перший інтегратор, самостійно ввімкнувся запасний.

Харвуд вив, реготав, кричав, наче його краяли на шматки… А поруч, у баговинні, яке почало заливати вже й горішню площадку «випромінювача», борсався містер Паркер, колишній американський мультимільйонер.

Ніхто б не врятував ні Паркера, ні Харвуда, навіть коли б хотів цього, — надто далеко стрибнув «випромінювач».

Удосвіта все скінчилося. Тільки тьмяна пляма серед підступної зелені на поверхні болота й свідчила, що саме тут відбулася остання дія фарсу за участю того, хто мріяв стати «володарем всесвіту».

Дорогою ціною дісталася партизанам ця перемога. Вісім забитих, тринадцять поранених та кілька десятків заглушених та засліплених інтегратором — такі втрати нічного бою.