Джек Венс - Місячний Метелик

Рибу нарешті запрягли; Тобі й Рекс вилізли на палубу, виблискуючи мідно-смаглявими тілами; чорні полотняні маски прилипли до їхніх облич. Наче й не помічаючи Тисселя, вони відчинили кліть, підняли якір. Гужові риби виструнчилися, збруя натяглася, лодія рушила на північ.

Повернувшись на кормову палубу, Тиссель узявся за штрапан , круглу резонансну скриньку восьми дюймів у діаметрі. Сорок шість струн було натягнуто від центру до ободу, де вони з’єднувалися або з дзвіночком, або з калатальцем. Коли струну торкали, дзвіночки дзвонили, калатальця калатали; під час гри штрапан видавав дещо різкуватий, переливчастий дзвін. Коли на ньому грала рука майстра, приємні психоделічні дисонанси справляли неабияке враження; в руці аматора ефект був менш удалим і можливо навіть наближався до хаотичного брязкоту. Штрапан був найслабкішим місцем Тисселя і він практикувався на ньому з повною віддачею протягом усієї дороги на північ.

Нарешті лодія наблизилася до плавучого міста. Гужових риб загнуздали, лодія стала на якір. На березі негайно зібралася купа роззяв, щоби за сиренійським звичаєм обговорити всі якості лодії, рабів і самого Тисселя. Тиссель, який і досі не звик до такої прискіпливої уваги, дещо стурбувався за свій вигляд, найбільше з-за незворушності масок, що оточували його. Сором’язливо притримуючи свого Місячного Метелика, він спустився по трапу на причал.

Якийсь раб, що сидів навпочіпки, підвівся, торкнувся кулаком чорного полотна на лобі й заспівав на три ноти:

— Чи не ховає Місячний Метелик обличчя митця Едвера Тисселя?

Тиссель стукнув у химеркин , що висів у нього на поясі й проспівав:

— Я — митець Тиссель.

— Вшановано мене довірою, — заспівав далі раб, — Три дні, з ранку до ночі сидів я, пильнував на пристані; три ночі, з ночі до ранку сидів я на плоті під цим причалом, пильнуючи ходу Нічного Люду. І ось нарешті я кидаю погляд на маску митця Тисселя.

Тиссель нетерпляче брязнув химеркином .

— Що це за довіра?

— Несу листа митцеві Тисселю. Для нього лист.

Тиссель простяг йому ліву руку, одночасно акомпануючи правою на химеркіні:

— То дай мені листа.

— Даю, митцю Тисселю.

На конверті був напис грубими літерами:

«ЕКСТРЕННЕ ПОВІДОМЛЕННЯ! ТЕРМІНОВО!»

Тиссель розірвав конверт. Повідомлення підписав Кастель Кромартен, Голова Міжсвітової Політради, а після формального вітання:

«ДО НЕГАЙНОГО ВИКОНАННЯ! На борту «Каріни Крузейро», порт призначення: Хвен, дата прибуття: 10 січня за Соборносвітовим Часом, перебуває сумнозвісний вбивця Гаксо Анґмарк. Необхідно, використовуючи всі повноваження, під час приземлення здійснити процедуру затримання та взяття під варту цієї особи. Ці інструкції мають бути виконані. Невиконання неприпустиме. Увага! Гаксо Анґмарк дуже небезпечний. Убийте його без жодних вагань за будь-яких ознак опору».

Тиссель, вжахнувшись, перечитав текст. Прибуваючи до Хвену як Консульський представник, він не очікував нічого подібного; він не відчував у собі ані нахилу, ані бажання мати справу з небезпечними злочинцями. Глибокодумно почухав пухнасту сіру щоку своєї маски. Втім, ця операція не є секретною, а Естебан Ролвер, директор космодрому, звичайно ж, допоможе йому та можливо надасть дюжину рабів.

Вже дещо заспокоєний, Тиссель зиркнув у повідомлення. 10 січня за Соборносвітовим часом. Звірився з універсальним календарем. Сьогодні 40-й день Пори Гіркого Нектару… Тиссель провів пальцем по рядку таблиці, зупинився. 10 січня. Сьогодні.

Його увагу привернув віддалений гуркіт. В імлі тужавів невиразний силует: корабель-перевізник повертався після прийняття вантажу на «Каріні Крузейро».

Тиссель іще раз перечитав депешу, підняв голову й простежив оком за перевізником. На борту має бути Гаксо Анґмарк. За п’ять хвилин він буде на Сирені. Формальності після приземлення, ймовірно, затримають його ще хвилин на двадцять. Космодром за три кілометри звідси, від нього до Хвену вела заплутана стежка через пагорби.

Тиссель обернувся до раба.

— Коли прибуло це повідомлення?

Раб нашорошився, не розуміючи. Тиссель повторив запитання, підспівуючи тріскоту химеркина:

— Цей лист: як довго ти ним утішався?

Раб заспівав:

— Я довгі дні сторожував на цім причалі, ступаючи на пліт лише під плином ночі. Сьогодні маю нагороду за моє безсоння — побачив Тисселя-митця.

Тиссель розвернувся та попростував по гавані, ледве стримуючи гнів. Безсилі, безпорадні сиренійці! Чому вони не доставили повідомлення на його лодію? Двадцять п’ять хвилин, ні, вже двадцять дві…