Валентин Рич - Мушкетери

…Мабуть, пропозиція Майї Степанівни про організацію збирання фольклорних матеріалів у районі Хірбету — Саммілі дуже своєчасна. Треба подумати, чи варто внести це питання до плану нашої експедиції.

БЄЛОВ. Експедиції?

ТАРАСЮК. Так. Я не встиг оголосити до засідання. Питання в принципі вирішено Академією. Головна мета — пошуки нових саммілітів. Тепер буде іще одна — пошуки легенд. Давайте офіційно приймемо рішення про необхідність включити до експедиції філолога-арабіста. Хто “за” — прошу голосувати. Проти? Хто утримався? Немає?

ДУДНИКОВ. Є.

ТАРАСЮК. Так і запишемо: прийнято одностайно при одному, що утримався.

Після засідання Григорій привів Матвія та Майю в інститутський музей і зупинився біля стіни, на якій висіла величезна — на три людських зрости — блакитнувата калька, де виднілися якісь дивні жовтогарячі штрихи.

— Відійдіть метрів на п’ять, інакше не зрозумієте! — сказав Тарасюк.

Матвій з Майєю послухались. І як тільки вони відійшли, лінії та штрихи, злилися в суцільні контури. На стіні з’явилася ціла череда бізонів — величезних крутошиїх тварин з важкими головами.

— Що це таке? — вигукнула Майя. — Раніше їх тут не було!

— Бики Саммілі, — коротко відповів Григорій. — Прислав Фернан Гізе…

— Зачекайте-но! — скрикнула дівчина. — Я мала на увазі лише усні легенди. Але ж люди вміли малювати і двадцять, і п’ятдесят тисяч років тому!

…Цілий рік змарновано. Цілий рік!

Просто дивно, як йому спала ця божевільна думка — шукати наскельні малюнки в Хірбеті? Хіба він не знав, що вузька долина, затиснута між горами й пустелею, скидалась на справжній прохідний двір? Хто тільки не бував там протягом тисячоліть! Єгиптяни І ассирійці, хети і перси, греки і римляни…

Було б надзвичайне чудо, якби у печерах Хірбету зберігся хоча б один малюнок, зроблений рукою людини в кам’яному віці. І все-таки рік не минув марно. Коли б він не приїхав у Хірбет, хтозна, чи почув би про цих прекрасних биків Саммілі?

Фернан ще раз подивився на кам’яну стінку з жовтогарячими лініями і штрихами, що зливалися в силуети могутніх тварин. “Щось давненько немає листів од Грегорі, — подумав він. — Приїде чи не приїде. Або щось перешкодило?.. І Халід загостював у діда!..”

Фернан глянув униз. Там, коло підніжжя плато, виднівся гайок фінікових пальм. Серед зелені жовтіли хатки. А відразу ж за оазою — до самого обрію — безмежний океан дрібного піску з обрідними острівцями колючого чагарника.

І тут, на плато, зелені майже немає. Звідки їй бути, якщо на сотні кілометрів дзюрчить лише одне-єдине джерельце. Ось воно тече по прискалку тонким пульсуючим струмочком, наповнює видовбану чиїмись добрими руками круглу кам’яну чашу і зникає в ущелині.

Взявши відро, Фернан попрямував до своєї печери.

Власне кажучи, печер у звичайному розумінні цього слова — таких, наприклад, як у Піренеях чи в тому ж Хірбеті, — тут не було. Стародавні мешканці плато жили в нішах, утворених коло підніжжя скель і схожих на довгі, вузькі кімнати без зовнішньої стіни.

Кілька справжніх печер існувало лише у Джаббарі — в глибокій ущелині — колишньому руслі багатоводної річки, що перетинала плато. Але забиратись так далеко не було сенсу. Спочатку треба було дослідити прилеглі до джерела скелі.

Фернан увійшов у нішу, вона йому сподобалася. Стіни й стелю покрив товстий шар пилюки, а подекуди й сажі. Очевидно, тут розпалювали вогнище. Він заліз на дошки, що лежали на двох пласких каменях, і почав розчищати стінку зверху вниз. Спочатку Фернан працював металевою скребачкою але, коли до стіни лишилося не більше сантиметра, довелося взяти губку.

Він нахилявся до відра, вмочав у воду губку, вичавлював її і обережно водив по стіні. Знову нахилявся до відра — й знову водив мокрою губкою по стіні.

Минуло з півгодини, і Фернан робив це вже майже механічно. Вниз — угору, вниз — угору, вниз — угору…

Сонце спускалося все нижче, і в ніші зробилося темнувато. Але Фернан працював доти, поки не помітив, що тре стінку сухою губкою.

Зирк у відро — порожньо.

Підійшовши до джерела, він почув тихий незнайомий звук. Звук долинав звідкись знизу.

Прислухався — внизу чулося гудіння й чмихання перегрітого автомобільного мотора.

Фернан кинувся до намету, схопив бінокль, підбіг до краю плато і відразу ж побачив машину.

Маленька вантажівка застрягла у піску недалечко, за кілометр від оази. Біля машини вовтузився дебелий чоловік у європейському одязі й тоненький юнак з кучмою яскраво виблискуючого на сонці золотистого волосся.