Герберт Уэллс - Війна світів. Невидимець [збірник]

Я торкнувся його ноги. Від несподіванки він так здригнувся, що цілий шматок тиньку відвалився від стіни і гупнув об землю. Я схопив священика за руку, боячись, що він скрикне, і ми завмерли. Я обернувся подивитись, що залишилось від нашого притулку. В облупленій стіні утворилася вертикальна шпарина. Я обережно виліз і крізь цю шпарину глянув на приміську дорогу; там усе змінилося до невпізнання.

П’ятий циліндр упав, мабуть, на той дім, до якого ми перше заходили. Від будинку не залишилося й сліду, його розтрощило, рознесло, розвіяло, зрівняло з землею. Цей циліндр зарився в землю глибше, аніж перший, і утворив вирву, набагато ширшу за ту, що я бачив під Вокінгом. Земля навкруги ніби розбризкалася від страшного удару і засипала сусідні будинки. Це виглядало точнісінько так, якби по болоті зі всього духу вдарити молотом. Задня частина нашого будинку завалилась, а передня також була зруйнована; кухня й посудомийня вціліли дивом, але й їх засипало горами землі, крім того боку, яким будинок був обернений до циліндра. Ми висіли на краю великої ями, де працювали марсіани. Важке гупання лунало десь, мабуть, позаду нас, і коли-не-коли перед нашим отвором підіймалася яскраво-зелена пара.

Циліндр був уже відкритий. Він лежав посеред ями, а з протилежного її боку, між вирваних і засипаних дрібними камінцями кущів, стояла порожня бойова машина, висока й нерухома на тлі вечірнього неба. Я спочатку розповідаю про яму й циліндр, бо так послідовніше, хоча мою увагу насамперед привернула надзвичайно блискуча машина, яка копала землю, і якісь дивні створіння, що важко й незграбно повзали через купи розритої землі. Цей механізм мене найбільше зацікавив. Це була одна з досконалих машин, які потім називали багаторукими і вивчення яких дало могутній поштовх нашому земному виробництву. На перший погляд ця машина нагадувала металевого павука з п’ятьма великими суглобистими лапами, з безліччю малих колінчастих важелів та хапальних щупальців навколо корпуса. Більшість цих «рук» була втягнена, але трьома довгими щупальцями машина хапала металеві прути, рейки й цілі пластини – очевидно, це була панцирна обшивка циліндра. Машина витягувала все це і складала ззаду на рівний майданчик. Її рухи були такі швидкі і складні, що я спершу, незважаючи на металевий блиск, не міг повірити, що це не істота. Бойові триногі машини також були на диво досконалі і виглядали як щось живе, але їх важко було навіть порівняти з цією. Люди, що ніколи не бачили такої машини і знають про неї лише з малюнків та розповідей, не спроможні уявити собі справжні її властивості.

Зокрема я пригадую ілюстрацію з однієї брошурки, де подавався докладний опис війни. Художник, очевидно, не ознайомився як слід із бойовими машинами. Він зобразив їх незграбними триногами, негнучкими й нешвидкими, здатними тільки до одноманітних рухів. Брошурка з цими ілюстраціями була дуже популярною, і я згадав про неї для того, щоб застерегти читача від хибного уявлення про марсіан. Малюнки ті були не більше схожі на марсіан, яких я бачив, ніж воскова лялька на живу людину. На мою думку, цю брошуру краще було б видати без ілюстрацій.

Як я вже казав, багаторука машина спершу здавалася не машиною, а якимось крабом у блискучій оболонці; марсіанин, що за допомогою щупалець регулював її рухи, був, мабуть, чимось подібним до мозкового центру. Але згодом я побачив таку саму сіро-брунатну глянцеву, немов шкіряну, оболонку й на інших тілах, що повзали тут, і зрозумів, ким насправді був цей марсіанин. Тоді я перевів увагу на марсіан. Я вже дещо знав про них, і огида тепер не заважала мені стежити за ними; та й дивився ж я зі схованки, а не втікаючи, як тоді.

Я побачив, що ці істоти не мають нічого земного. Вони мали масивні кулясті тіла, точніше, просто голови близько чотирьох футів у діаметрі, з невиразною подобою обличчя. Марсіани не мали ніздрів, і я подумав, що в них, либонь, взагалі немає нюху. Вони мали двоє великих темних очей, а нижче – щось, що нагадувало м’ясистий дзьоб. Ззаду голови чи тулуба – не знаю, як це назвати, – була туга перетинка, вухо, як ми зрозуміли згодом. За умов далеко густішої земної атмосфери та перетинка, певне, була ні до чого. Біля рота висіло шістнадцять тоненьких, щупальців, схожих на батіжки і зібраних по вісім штук. Згодом відомий анатом професор Говес назвав це руками. Ще коли я вперше побачив марсіан, мені здалося, ніби вони силкувалися на цих руках зводитися, але то було марно, бо для такого кволого опертя їхня вага на землі була занадто велика. Можна припустити, що на Марсі вони успішно пересуваються за допомогою цих кінцівок.