Володимир Савченко - Привид часу

Однак у життя трьох астронавтів увійшло напружене чекання. Знову встановили чергування: Корнєв, Бруно і Летьє кожні дві години по черзі переглядали записи автоматів-спостерігачів. Час від часу капітан зупиняв обертання зорельота, щоб подивитись, чи не з’явилося щось нове по борту зоряної машини. Тоді наставала невагомість, доводилось переміщуватися по відсіках з допомогою скоб і магнітних башмаків.

Від колишніх побутових розкошів лишилась тільки портативна кухонька на одну конфорку та дві підвісні койки. Спали по черзі.

На двадцяту добу після того, як скінчилось гальмування, Бруно ввійшов у рубку і урочисто поклав перед товаришами три аркушики з таблицями, формулами і числами. Усі ці дні він просиджував в обсерваторії, вимірював яскравість палаючої за кормою лжезорі, відлічував кутові переміщення «Буревісника» відносно далеких зірок, обчислював швидкість корабля за ефектом Допплера і порівнював усе…

— Я обчислив швидкість зорельота трьома різними способами — за ефектом Допплера для променів зорі Г-1920, за наростанням її яскравості і за зміщенням далеких зірок. Результати збігаються. Двадцять днів тому наша швидкість становила 251,5 кілометра за секунду, а тепер 250,5. Зореліт сповільнює хід… Розумієте? Зоря відштовхує нас. Хочете перевірити?

Корнєв і Летьє мигцем переглянули викладки.

— Отже, Стефана осоромлено, — вдоволено мовив Торі. — Зоря все таки є! Один — нуль на нашу користь.

— Два — нуль, — виправив Іван. — Зворотна течія світла і антигравітація.

— Якщо все буде гладко, — радісно вів далі Бруно, — то зоря сама загальмує наш «Буревісник» за 28 мільйонів кілометрів од себе, а потім почне розганяти назад. Непогано, га?

— Непогано, — погодився Корнєв і додав: — Якщо все буде гладко…

Усе й було гладко до певного часу. Це сталося через два тижні після спостережень Бруно. Якось, умовно кажучи, ранком, коли Летьє і Бруно ще дрімали, Корнєв зайшов у відсік керування і зійшов на місток:

— Увага! Закріпитися! Корабель лягає на поперечний курс!

Завили, набираючи оберти, маховики. Громада «Буревісника» стала повільно повертатись. Ударили струмені анігіляційного вогню в двигунах, відновилось тяжіння… Тоні і Бруно швидко відстебнули ремені. Капітан збіг униз, гукнув:

— Ходімте зі мною!

В обсерваторії він припасував до окуляра телескопа електронну приставку — підсилювач яскравості. Екран замиготів рідко розсипаними зірочками. Серед них, наче вогник сигарети, палав червоно-жовтий гігант Антарес. Ліву частину овалу заповнили примарно світлі клапті хмарин далекої пилоподібної туманності.

— Дивіться, — схвильовано звернувся до товаришів капітан. — Ліворуч од Антареса. Уважно придивляйтесь…

На екрані спалахували зелені риски і цятки перешкод від розрядів у двигунах. Корнєв тихо вилаявся, дотягся рукою до дублюючої кнопки в стіні обсерваторії — двигуни стихли. Екран прояснів. Очі астронавтів поступово звикли до темряви…

— Ага! — обізвався Тоні. — Ось вона!

— Де? — Бруно присунувся ближче до екрана.

По світній запоні туманності повільно повзла невелика чорна пляма. Минуло кілька хвилин. Пляма повзла і раптом накрила тліючу цятку Антареса!

— Г-1920! — видихнув Бруно. — Справжня!

Через десять хвилин Антарес, виринувши з-за чорної плями, знову заблискотів. Пляма розчинилась у просторі.

— Та-ак. П’ять кутових секунд, — відрахував капітан по координатній сітці екрана. — Кутові розміри збігаються з розмірами лжезорі. Побачили нарешті!

Потім Корнєв поклав зореліт на зворотний курс. І знову за півгодини темний згусток матерії заслонив зорю, проплив по клаптику туманності і зійшов з екрана. Крізь прозорий купол обсерваторії на одному кінці сяяв жовто-оранжевий привид, а на другому — висів у просторі, вбираючи в себе проміння, ще не видимий простим оком чорний згусток справжньої Г-1920.

Через вісімнадцять днів «Буревісник» наблизився до зорі. На іскристому фоні зірок і туманності тепер можна було розрізнити чорний диск її без телескопа. Швидкість корабля зменшилася вдвічі. Була середина умовної ночі. Тоні чергував в обсерваторії: спостерігав зорі то неозброєним оком, то прикладався до окуляра телескопа. Корнєв і Аскер спали в підвісних койках. Зненацька їх розбудив тріумфуючий крик, що залунав у динаміках:

— Планета! Планета!

Капітан і фізик посхоплювалися з койок і, як були, босі прибігли в обсерваторію. Тоні разом із сферою і телескопом описував кола. Він то наводив трубу на оранжеве «мниме світло», то повертав її на сто вісімдесят градусів і розглядав краї чорного диска Г-1920. З обсерваторії віяло холодом. Космос висмоктував тепло з-під прозорого ковпака.