Володимир Савченко - Привид часу

Капітан обережно виліз з контейнера, намацав на стіні вимикач, засвітив світло.

Нічого не змінилось у відсіку, тільки повітря стало задушливим, пахло залізом. Корнєв зняв кожух з автомата. Еге, так і є: латунні гвинтики позеленіли від дії повітря, олов’яні спаї у схемі стали сірими.

Перш ніж повернути до життя товаришів, капітан зайшов в обсерваторію. Зоряний тунель, у якому летів «Буревісник», виблискував яскравіше, побілів. Корнєв увімкнув протиобертання — тунель розсипався на зоряний порох. Під ногами сліпуче палала біло-жовта зоря. Через невагомість капітанові здавалося, що він падає на неї. «Сонце. Все гаразд».

Чекали третю годину. Тоні, знудившись, пішов в обсерваторію на кормі — подивитись, яке при такій швидкості зоряне небо позаду зорельота. Аскер сів біля душника кондиціонера, смакував першу після пробудження сигарету і слухав міркування капітана.

— Ми справді проживаємо якісь обривки часу, — задумано мовив Корнєв, спершись ліктем на поручні трапа. — А на Землі нас нема вже двадцять сім років. І не буде ще сімдесят… Мине майже сто років, поки ми повернемось! Сто років бурхливого життя, подій, справ, відкриттів, винаходів, суперечок, кипіння людських пристрастей — безповоротно зникнуть. Безповоротно! Невже нічого не можна зробити? Невже людям не пощастить подолати це витрачання життя у міжзоряних подорожах? Хай це буде «плин часу» чи перебіг подій, у яких ми позбавлені можливості взяти участь. Справа не в термінах. Невже людству не подолати інерції життя світу? Може, там, біля зорі…

Двері відчинились, на порозі стояв Летьє.

— З-з-з… — почав він, натужачись і червоніючи. Корнєв співчутливо подивився на пілота.

— Іване, стусоніть його, щоб не мучився, — кинув Бруно, благодушно пускаючи синій димок.

Від злості до Тоні повернулась мова:

— 3-з-з-зорі нема!

— Та ну?! — фізик ляснув себе по коліну. — Скандал!

— Не розумію, до чого тут жарти? — Корнєв слідом за Тоні кинувся до кормового телескопа.

Бруно лунко почимчикував за ними по коридору.

Тепер сліпучі спалахи анігіляції не заважали спостереженню, видно було весь зоряний простір позаду корабля. Невидима лінза субсвітлової швидкості викривила і райдугою заломила його по боках зорельота. Чорне небо густо всіяли білі, голубі, жовті світила. Позаду переважали оранжеві, червоні і вишневі зорі. Віддаляючись, вони, здавалося, зникали в просторі.

Зорі Г-1920 не видно було ні неозброєним оком, ні в телескоп. «Невже збилися з курсу?» — на цю думку в Корнєва пішов мороз поза спиною. За ним неголосно пирхнув фізик:

— Досліднику Летьє! Не можна так лякати людей. Пусти, Іване. — Фізик втиснувся під ковпак, насадив на окуляр телескопа інфрачервону приставку, відрегулював різкість. — Дивіться.

У центрі люмінесцентного екрана тьмяно засвітилась зеленувата зірочка. Корнєв полегшено зітхнув.

— Ефект Допплера, хай йому грець! Зоря перетворилась із жовтої в інфрачервону. Ех ти! — повернувся він до Летьє. — «Зорі нема!»

— Та, розумієте… — ніяково виправдувався Тоні. — Від неї можна всього чекати.

Вернулись у відсік. Корнєв піднявся на місток, покрутив рукоятку на білій панелі, нахилився до динаміка. Летьє і Аскер зупинились, стежачи за ним.

— Нічого?

— Нічогісінько. Тільки фон, — капітан зійшов униз.

— Так, виявляється, ти боягуз, пілоте? — не пропустив нагоди познущатися з противника Бруно: — «Зорі нема?» Галасував, доводив, а при першому ж дріб’язковому ускладненні так злякався, що аж заїкатися почав: «Від неї всього можна чекати!» Всього, тобто і того, що вона — примара, як твердив Март, і того, що, наприклад, зараз відтіля простягнеться скарлючена кігтиста рука, схопить наш вутлий зорельотик і закине його за тридев’ять галактик… Так?

— Я цього не казав, — промимрив Тоні.

— Так ти ж прорік «усього!» — розпалився Аскер. — Значить, всяку маячню, всяке чортовиння… Так не можна, пілоте! Мати філософські погляди — значить бути не тільки красномовним, а й мужнім.

— Бруно правий, — сказав Корнєв. — Ми не повинні чекати від зорі Г-1920 «всього». Це не фантасмагоричний світ поза всякими законами. Різноманітність природи — не свавілля, не примха. У всіх процесах, явищах існує глибока закономірність, якій підлягають і речовина, і простір, і час, і тяжіння — весь розвиток матерії — від найпростіших явищ до найскладніших…

— Причинний зв’язок подій ось що це, — мовив Бруно.

— «Причинний зв’язок», «причини», «наслідки»… Бруно вживає ці слова, начебто знає їх значення, ніби всі причинні закономірності у нього в кишені! — заперечив Тоні. — А чи не зможеш ти мені, сіромасі темному, заляканому природою, точно сказати, що це таке? Тільки точно, повторюю! Приблизно я і сам знаю.