Александр Тесленко - Крокодил не хотів літати

— Хочу.

Томас Вій урочисто сів до столу, змахнув куряву вже з іншого кута столу, налив кожному по келиху. Мовчки, традиційно багатозначно випили.

Старий Томас усміхнувся, відкашлявся, готуючись декламувати, поклав кінчики пальців на край столу, але несподівано закам’янів і розплакався.

18 липня 1923 року.

Уїльяму Д. Хорну.

“… тож ти знову закоханий. Що ж, це — єдине путнє заняття. Байдуже, як може обернутися те кохання, але доки ти любиш, гра точно варта свічок. Дідько не вхопить, Хорні, я сподіваюся, все закінчиться добре. Хто-хто, а ти цього заслуговуєш…

ЕРНЕСТ ”

Повернувшись до свого помешкання, Антуан дуже здивувався, побачивши за столом в кімнаті майора у формі енергетика.

— Фредерік Мелвін. Нас знайомив директор…

— У вас справді невідкладна справа? — запитав Антуан насторожено.

— Пробачте, будь ласка… Я просто йшов у свій номер і побачив, що у вас відчинено… Не дивіться на мене так роздратовано… Давайте домовимося про зустріч. І я відразу піду. Пробачте…

— Я слухаю вас.

— Можливо, не варто відразу говорити про справи? Давайте просто домовимося про зустріч. А зараз відпочивайте.

— Я прекрасно відпочив за ці роки.

— Жартуєте.

— А хіба Рамар не попередив вас, що я невиправний жартівник?

— Добре, Антуане, я тоді справді скажу дещо відразу… Ми хочемо, щоб ви, Антуан Божко, уклали трудовий контракт із нашим Центром. Ми зацікавлені у вашій допомозі. І водночас ми сподіваємось, що співпраця з нами допоможе і вам позбутися деяких життєвих складностей…

— О, то ви справжні добродії… Але хочу сказати, що я вже давно переконався — життєві складності зникають тільки разом із самим життям.

— Безумовно… Але подумайте над моїм запрошенням. Ось моя візитка. Номер на цьому ж поверсі коридором праворуч…

— У вас не вистачає професійних пілотів?

— Справа дещо складніша…

— То сформулюйте і запрошення складніше, якщо справді хочете, аби я думав про це.

— Сподіваюсь, ви прекрасно знайомі зі специфікою нашого Центру.

— Так, я знаю. Якщо за ці роки ви не перекваліфікувалися на шукачів нових плантацій конвалій чи не почали ловити метеликів, причепивши і собі крильця водночас.

— Ні, Антуане, нас, як і раніше, цікавлять тільки нові енергетичні джерела, нові родовища. А ви б хотіли, аби ми почали бігати за метеликами?

— Це було б цікаво.

— Але лише доти, доки працюватимуть заводи, літатимуть трансангуляри…

— Хай вони западуться — і заводи, і ангуляри, — незлобиво буркнув Антуан. — Вони не здатні принести людям щастя.

— Я можу з вами навіть погодитись, але ж все одно велетенська машина нашої цивілізації хоче їсти точнісінько так, як цього хочемо ми з вами. Згодні?

— Згоден. Але й радіти з цього приводу не маю ні найменшого бажання.

— Послухайте мене. Це вже конкретно. — Фредерік дістав з кишені невелику карту для службового користування. — До цієї планети на наших машинах три роки польоту. Ви ніколи не літали в ці квадри простору?

— Літав у цьому напрямку…

— Програма розрахована на десять років. До речі, наше житлове містечко ПЦЕР навіть краще за містечко КОТРАЦ. Тож Марті з Ярославом там буде добре… Та й коефіцієнт постачання у нас трохи вищий. Через десять років ви вже матимете можливість належати самому собі, жити з сім’єю…

— Ви хочете сказати, якщо я повернуся через ці десять років, то нам усім буде якнайкраще. Дуже заманлива пропозиція. Але ви не сказали, в чому ж полягатиме моя місія. Адже професійних пілотів у вас не бракує.

— Так. Я зараз вам розповім… Насамперед, чому ми звертаємось саме до вас… Скажу відверто — це порада наших шановних психологів з інформаційного центру “Зета-люкс”. Це вони розклали вас практично на молекули, вивчали вас як особистість — біохімія, енцефалограми, онейрограми тощо… Психологи вважають, що саме ви можете впоратися з нашим завданням. І в мене немає ніяких підстав не довіряти колегам. До всього, вони твердять, що виконання нашої програми буде для вас навіть приємною місією. Скажу ще й таке: хай вас не турбує можливість не повернутися. Це може трапитись тільки за умови, що ви самі захочете лишитися на тій планеті.

— Он які райдужні перспективи!

— Саме такі. І я не жартую.

— Вважайте, що ви мене вже заінтригували. Слухаю вас уважно.

— Справа полягає ось у чому. Планета заселена первісними формами розумного життя. Це вже й не дикуни, але й справжньої суспільної організації там немає.