Василий Бережной - Лабіринт [науково-фантастичні повісті та оповідання]

Тим часом вони опинилися біля входу. Една відчинила хвірточку, і всі троє ступили на майданчик перед кабіною підйомника..

— Це зі мною… комісія, — сказала Една товстому вусатому ліфтерові, що сидів у кутку кабіни. Той чомусь підозріло поглянув на робота, але нічого не сказав, мовчки ввімкнув рубильника, і кабіна з шумом шугнула вниз.

На дні котлована Кук-Соммерс аж зіщулився. Здавалося, вони йдуть ущелинами, блукають небаченим лабіринтом, по якому зміями повзуть товстелезні кабелі.

Нарешті потрапили в тунель, забитий порожніми вагонетками. Тут усе наче принишкло, з металевих тюбінгів, що підпирали склепіння, беззвучно стікали сутінки, стиснений простір наповнювала така густа тиша, аж важко було переставляти ноги. Один тільки Няумуко рухався, як завжди, з ритмічністю машини.

У кінці тунелю, загородивши його великим ротором, на якому зблискували пощерблені та зламані зуби-долота, закляк пофарбований у червоне прохідницький комбайн.

— Поглянь, — кивнула Една у бік тупика. — Це така машина, що й граніт крушить, а тут зуби полетіли.

— Ну, то де різати? — спитав Джеймс.

— Перед ротором, звичайно, он там, де зламалися зуби цього мастодонта.

— Ану, Няумуко, покажи, на що ти здатний, виручи міс Едну.

— Прошу відійти назад, — обізвався робот. — Уже? Вмикаю лазер.

Правду кажучи, Едні не дуже вірилось, що тоненький сизий промінчик, який тієї миті уперся в іскристу стіну перед комбайном, зможе відколупнути хоч грам породи. Проте не зводила очей, пильно стежила, як Няумуко викреслював дугу, а потім хлюскав по обведеному сегменту своєю блискавкою. Це тривало не більше трьох хвилин, а їй здалося хтозна й скільки, час ніби зупинився.

— Готово, — сказав робот, і тієї ж миті промінчик погас.

Кук-Соммерс походжав уздовж комбайна, подзенькуючи ключами, і навіть уваги не звернув, як Няумуко посунув до стіни, підніс на рівень плечей свого металевого кулака і з силою, наче боксер, ударив посеред того місця, яке обробляв променем.

Една скрикнула, і Джеймс обернувся: перед ними тьмянів отвір.

Обличчя дівчини спотворила гримаса страху.

— Невже… невже це приміщення? Поглянь — обличковано…

— Авжеж приміщення! — Кук-Соммерс підійшов до пролому. — На щастя, не житлове. Теж ніби тунель. Давай заглянемо? Вдалині он світло.

— Але ж тут нічого такого… не повинно бути, — прошепотіла Една. — Я ж знаю проект…

— Не хвилюйся, Мізинчику, зараз побачимо, що й до чого. — Кук-Соммерс переступив через бар’єр, обернувся і простягнув до неї руки: — Ну ж бо, сміливіше! Отак. Ходімо. А ти, Няумуко, залишайся тут біля отвору, до нашого повернення.

— Гаразд, — обізвався робот.

— І нікого не пропускай, — ще раз обернувся Джеймс, — це — заборонена зона.

— Заборонена зона, — повторив Няумуко. — Проходу нема.

Една зіщулилась, наче поменшала, здрібніла, очі наповнились страхом, дибала мовчки, тамуючи подих, позираючи навсібіч, хоч тут нічого не було, крім голих стін тунелю.

— Що з тобою, Мізинчику? — вдавано весело обізвався Джеймс, хоч і в самого кішки зашкребли по душі. Йому раптом здалося, що вони потрапили у якусь величезну пастку, аж оглянувся — чи не вернутися, поки не пізно?

— Слухай, якщо отам ліворуч… — зашепотіла Една, прихиляючись до нього, — якщо там буде хол, а в ньому Атлант… я збожеволію.

— Цікаво. Чого ти думаєш, що там…

— Розумієш, так за нашим проектом.

Кук-Соммерс аж свиснув:

— Що ти городиш? О, таки справді хол… І Атлант підставив плечі під балки. Ого, яка могутня постать!..

Зупинилися, важко дихаючи, наче не йшли, а бігли.

— Я ж казала… Переконався? А там он, — Една простягнула руку, і Джеймс побачив, як тремтять її пальці, — мусять бути ліфти.

— Ну, ліфти, так що? Треба ж підійматися з цього підземелля! А їй не хвилюйся, хоч і ліфти.

Проминули Атланта, ступаючи по товстому брунатному килиму, наблизились до кабін.

Одні дверці розсунулись, і навстріч їм вийшло кілька чоловіків і жінок, деякі з дітьми. На Едну і Джеймса ніхто й уваги не звернув, наче їх тут зовсім не було.

Една запримітила: жінки й дівчата носять незвично довгі сукні, жодної не було в джинсах.

Мовчки зайшли до просторої кабіни, Една швидко, не вагаючись, натиснула кнопку з цифрою 9.

— Чому на дев’ятий? — спитав Джеймс.

— Хочу ще пересвідчитись… Розумієш, за нашим проектом, там мусить бути басейн з водоспадом і фонтанами.

— «Розумієш, розумієш…» — перекривив Джеймс. — Я розумію те, що нічого не розумію!